Він поклав телефон на кухонний столик, раз чи два обережно зирнувши на мобільний, а тоді перейшов до вітальні. Та що ж він випустив з уваги?
Після кількох спроб серйозно зосередитися він увімкнув телевізор. Невдовзі Керманича обстріляли монтажем з реаліті-шоу, новин про нове школярське побоїще, доповіді про нове сміттєзвалище в океані, а якийсь диктор викрикував чергові результати змагань ММА.[19] Він вагався між кулінарною передачею і детективом, двома своїми улюбленими жанрами, бо вони не примушували його думати, — поки нарешті вирішив зупинитися на детективі, а кіт муркотів у нього на колінах, мов вічний двигун.
Дивлячись телевізор, Керманич згадав лекцію на другому курсі коледжу, яку читав професор-еколог. Зерно її полягало в тому, що інституції, навіть окремі урядові департаменти, є конкретними втіленнями не просто ідей чи думок, а й ставлення та емоцій. Як ненависть або співпереживання, тверджень на кшталт «Імігрантам слід вивчати англійську мову, або ж вони не є громадянами», чи «усі пацієнти психіатричних лікарень заслуговують на нашу повагу». Що у роботі, скажімо, агенції ви могли б, попрацювавши, відкрити не просто абстрактну думку, яка лежить за певними речами, а й конкретні емоції. Південний Округ був створений для розслідування (і стримування в собі) Нуль-зони, і, все ж таки, попри всі ознаки й символи тієї місії — усі розмови, й особові справи, й інструктажі, аналізи — всередині агенції існували ще й емоції або ставлення, позиція. Його розчаровувало, що він не може цілком охопити це, начебто йому треба якогось іншого чуття або бракує якоїсь чутливості. Та все ж таки, як сказала Ґрейс, хай-но він обживеться у Південному Окрузі, хай почується тут затишніше, і це огорне Керманича коконом, і він теж стане занадто посвяченим, щоб це сприймати.
Цієї ночі він не бачив снів. Пам’ятав, як прокинувся, коли вже давно розвиднілося: щось дрібненьке повзло по даху ривками-стрибками, але незабаром перестало рухатися. Цього не було досить, щоб розбудити кота.
12. РОЗБІР ЗАВАЛІВ
Зранку, повернувшися на роботу, він виявив, що у нього в кабінеті перегоріла одна флуоресцентна лампа, й освітлення пригасло. Крісло і письмовий стіл Керманича, зокрема, огортала сутінь. Він перемістив лампу з книжкових шаф та поставив на полиці таким чином, щоб вона освітлювала стільницю ліворуч. Щоб краще побачити: Вітбі виконав свою погрозу й лишив на його письмовому столі грубий, трохи пошарпаний документ, за назвою «Теруар і Нуль-зона: Комплексний Підхід». Щось в іржі на масивній скріпці, яка тримала титульну сторінку, у пожовклих аркушах, написаних кольоровою ручкою анотаціях, або, може, подертих і склеєних скотчем ілюстраціях викликало в нього нехіть лізти до цієї кролячої нори. Хай зажде своєї черги, що означало наступний тиждень або навіть наступний місяць. Він провів ще одну сесію з біологинею, а також зустрівся з Ґрейс — із приводу власних рекомендацій щодо агенції, а потім, у п’ятницю, влаштував зустріч, аби переглянути відео з першої експедиції. З-поміж інших невідкладних речей у нього був намір на… скажімо, маленький косметичний ремонт. Керманич відчинив двері до схованих за ними слів. Узяв кілька світлин.
Потім, узявши банку білої фарби та пензля, реквізовані в персоналу, він ретельно все це замалював: кожне слівце, до останнього, кожну деталь мапи. Ґрейс та інші перетопчуться без меморіалу, бо Керманич не міг жити під тягарем цих слів, які пульсували за дверима. Так само позначки зросту заслуговують на увагу — якщо це справді вони. Два шари, три, аж доки лишилася сама тінь, хоча позначки зросту, написані ручкою іншого кольору, ще світилися. Якщо вони позначали зріст, то директорка виросла на чверть дюйма — така була між ними відстань, — напевно, якщо іншим разом не надягла взуття на вищих підборах.
Після того замальовування Керманич поставив дві дерев’яні фігурки батькового різьблення з шахівниці, узятої з дому, що означало заміну усунутих талісманів — рослини та миші. Крихітний червоний півничок і місячно-блакитна коза, вони з колекції, названої просто — «Мі Familia».[20] Півень носив ім’я одного з його дядьків, коза — тітчине ім’я.