— Так, чудові, — зітхнула вона і гучно засопіла. Потім прибрала руки з моєї шиї і знову заверещала, махаючи долонею: — Лорен! — і почала проштовхуватися крізь натовп жовтих мантій. Родичі вже збиралися навколо випускників, притискаючи нас щільніше одне до одного. Я перехопила погляд Анжели та Бена, але вони були оточені своїми родинами. Що ж, я привітаю їх пізніше.
Я витягла шию, шукаючи поглядом Алісу.
— Вітаю, — прошепотів мені на вухо Едвард і обвив руки навколо моєї талії. Голос його був трохи пригнічений. Заради мене він волів, щоб ця мить настала не так швидко.
— Гм, дякую.
— Не схоже, щоб ти заспокоїлась, — зауважив він.
— Ще не зовсім.
— Про що ще ти хвилюєшся? Про вечірку? Не турбуйся, все буде зовсім не жахливо.
— Мабуть, ти маєш рацію.
— А кого ти шукаєш?
Виявилось, що мої пошуки не такі вже й непомітні, як я вважала.
— Алісу. Де вона?
— Вона поїхала одразу ж, тільки-но отримала атестат.
Його голос прозвучав якось інакше. Я підвела очі, щоб побачити його зніяковіле обличчя, коли він пильно дивився в бік чорного ходу до спортзалу, й ухвалила імпульсивне рішення, одне з тих, про які мені варто було б поміркувати двічі, але я вкрай рідко це робила.
— Хвилюєшся за Алісу?
— Е… — Едварду зовсім не хотілось відповідати на це питання.
— Про що ж таке вона думала? Я маю на увазі, щоб ти не міг читати її думок?
Його очі спалахнули і вп’ялися в мене, підозріло звузившись.
— Власне, вона перекладала «Бойовий гімн Республіки»[19] на арабську мову. А коли закінчила, то продовжила перекладати на корейську.
Я нервово розсміялась.
— Гадаю, це завдання достатньо завантажило її голову.
— Ти знаєш, щó саме вона від мене приховує, — звинуватив він мене.
— Певна річ, — я слабко посміхнулась. — Це ж бо саме я до цього додумалася.
Він спантеличено чекав.
Я роззирнулася навкруги. Чарлі вже прямував до нас крізь натовп.
— Знаючи Алісу, — швидко прошепотіла я, — цілком можливо, що вона намагатиметься приховати це від тебе до кінця вечірки. Та оскільки я цілком за те, щоб вечірка була скасована, то слухай. Тільки не ярися і особливо не зважай, гаразд? Завжди краще знати якомога більше. Це може якось допомогти.
— Про що ти говориш?
Я побачила зачіску Чарлі над головами інших — він шукав нас. Нарешті він угледів мене і замахав рукою.
— Просто тримай себе в руках, гаразд?
Він коротко хитнув головою, і його губи скривились у похмурій усмішці.
Я квапливо продовжила пояснювати йому свої міркування.
— Гадаю, що ти помиляєшся, вважаючи, ніби загроза іде з різних боків. Мені здається, що насправді загроза є лише з одного боку… І ще я думаю, що спрямована вона виключно на мене. Це все влаштувала одна особа. Все пов’язано між собою, має бути пов’язано: і той, хто заплутує видіння Аліси, і той чужинець у моїй кімнаті. Це була перевірка, щоб побачити, чи можна перемудрувати твою сестру. Розумієш, хтось один усім керує; і перволітки, і викрадення мого одягу — все взаємопов’язано. Їм потрібен був мій запах.
Едвардове обличчя так зблідло, що мені було важко договорити.
— Розумієш, ніхто не полює на вас. Це ж добре: Есме, Алісу та Карлайла — ніхто не збирається їх кривдити.
Його очі зробилися велетенськими, повними паніки, здивування і жаху водночас. Він, як і Аліса, зрозумів, що я маю рацію. Я поклала руку йому на щоку.
— Заспокойся, — заблагала я.
— Белло! — радісно гукнув Чарлі, пробиваючись крізь щільний натовп батьків навколо нас. — Вітаю тебе, доню! — він досі не стишив голосу, незважаючи на те, що був уже біля самісінького мого вуха. Він міцно мене пригорнув, добродушно відштовхуючи Едварда вбік.
— Дякую! — пробурмотіла я, заклопотано дивлячись на вираз Едвардового обличчя. Він досі не міг себе контролювати. Руками він тягнувся в мій бік, наче збирався схопити мене і миттю накивати п’ятами. Я контролювала себе трохи краще, ніж він, але втеча не здавалась мені такою вже кепською ідеєю.
— Джейкобу та Біллі треба було іти, ти їх бачила? — спитав Чарлі, відступаючи на крок назад, але й далі тримаючи мене за плечі. Він стояв спиною до Едварда, ймовірно, намагаючись ізолювати мене від нього, але в ту мить це було дуже доречно. Едвардів рот розтулився, а очі досі були повні страху.
— Так, — запевнила я батька, намагаючись зосередитися на розмові. — І чула також.
— Це було дуже мило з їхнього боку — прийти на вручення атестатів, — промовив Чарлі.
— М-м-м…
Що ж, розповісти про все Едвардові було і справді поганою ідеєю. Аліса мала рацію, ховаючи від нього свої думки. Мені слід було почекати, доки ми залишимось десь наодинці, чи хоча б із рештою його родини. І подалі від ламких предметів, типу вікон… автомобілів… шкільних будівель. Вираз його обличчя розвіяв одні мої побоювання — та додав нових. Воно вже більше не виказувало жаху — зараз у кожній рисі його проступила несамовита лють.
19
Патріотична пісня-марш, що правила за неофіційний гімн у період Громадянської війни в Америці.