Я відсторонилась від Едварда.
— Давай уже покінчимо з цією дурнуватою вечіркою, — пробурмотіла я, не дивлячись йому в очі.
Він охопив моє обличчя руками, чекаючи, доки я підведу очі.
— Я ніколи не дозволю, щоб із тобою щось трапилось.
Я торкнулась його вуст пальцями здорової руки.
— Про себе я не вельми і турбуюсь.
— І чому мене це не дивує? — промимрив він собі під ніс.
Він глибоко вдихнув, а потім злегка посміхнувся і спитав:
— Готова святкувати?
Я застогнала.
Едвард прочинив двері й потримав їх для мене, досі не опускаючи руки з моєї талії. Хвилину я стояла і не могла поворухнутися, а потім повільно потрусила головою.
— Неймовірно!
Едвард знизав плечима.
— Аліса є Аліса.
Інтер’єр будинку Калленів повністю трансформувався в інтер’єр нічного клубу, ще й такого, яких не зустрінеш у реальному житті, а лише по телевізору.
— Едварде! — покликала Аліса, стоячи за величезною колоною. — Мені потрібна твоя порада, — вона показала рукою на величезну скирту компакт-дисків. — Поставити щось усім знайоме і близьке? Чи… — вона тицьнула пальцем у другу купу дисків, — виховуватимемо музичні смаки гостей?
— Хай буде знайоме, — порекомендував Едвард. — Ти можеш лише привести коня на водопій…[20]
Аліса серйозно кивнула і почала складати «навчальні» диски назад у коробку. Я помітила, що вона встигла перевдягнутися в короткий блискучий топ та червоні шкіряні штани. Її шкіра дивно висяювала під мерехтливими червоними та рожевими прожекторами.
— Здається, я вдягнена недоречно.
— Ти маєш бездоганний вигляд, — не погодився зі мною Едвард.
— Матимеш, — внесла поправку Аліса.
— Дякую, — зітхнула я. — Ти справді гадаєш, що хтось прийде? — навіть глухий міг почути в моєму запитанні надію. Аліса скривила гримасу.
— Прийдуть усі, — відповів Едвард. — Вони ж умирають від бажання зсередини подивитись на загадковий будинок відлюдників Калленів.
— Просто казково, — простогнала я.
Моя допомога була зовсім не потрібна. Мені подумалось, що навіть коли я не матиму потреби у сні та рухатимусь набагато швидше, ніж зараз, я ніколи не зможу робити все так само добре, як Аліса.
Едвард відмовлявся відпускати мене хоч на мить, тому тягав за собою, шукаючи спочатку Джаспера, а потім Карлайла, щоб розповісти їм про моє осяяння. Я з тихим жахом вислуховувала, як вони обговорюють напад на армію перволітків у Сієтлі. І зробила висновок, що Джаспер був не надто задоволений тим, як розподілились сили, але не було нікого, з ким можна було б зв’язатись, окрім родини Тані, яка не бажала допомагати. Джаспер, на відміну від Едварда, навіть не намагався приховати свій розпач. Неважко було зрозуміти, що йому не подобаються ігри з такими високими ставками. Я не зможу залишитись осторонь, чекати і сподіватись, що Каллени скоро повернуться додому. Не зможу. Я з’їду з глузду.
Хтось подзвонив у двері.
І тієї ж миті все стало фантастично нормальним. Чудова усмішка, непідробна і тепла, змінила напруження на обличчі Карлайла. Аліса зробила музику гучніше і, пританцьовуючи, пішла відчиняти двері.
Це була ціла купа моїх місцевих друзів, чи то занадто наляканих, чи то занадто знервованих, щоб приїхати окремо. Джесика стояла в дверях першою, праворуч від неї тупцював Майк. Тайлер, Конор, Остін, Лі, Саманта… навіть Лорен була тут, у її критичному погляді світилась цікавість. Цікавість з’їдала всіх, але зайшовши до величезної кімнати, прикрашеної, наче шикарний клуб, вони були просто приголомшені. Кімната не була порожньою. Всі Каллени зайняли свої місця, готові знов грати свої бездоганні людські ролі. Сьогодні я відчувала, що граю так само, як і вони.
Я пішла, щоб привітати Джес та Майка, сподіваючись, що мій голос звучить саме так збуджено, як належиться за такої події. Перш ніж я встигла привітати когось іще, в двері знову подзвонили. Я впустила Анжелу та Бена і залишила двері відчиненими, бо до ґанку вже підходили Ерик та Кеті.
Тепер у мене не було часу на паніку. Я мусила поговорити з кожним, бути веселою та гостинною. Незважаючи на те, що вечірку було оголошено як захід, що організовуємо разом я, Аліса та Едвард, беззаперечно, саме мене вітали та мені дякували частіше за інших. Може, через те, що Каллени мали трохи дивний вигляд під тим світлом, що Аліса влаштувала для вечірки. А може, через те, що це світло робило кімнату туманною і таємничою. Атмосфера була такою, що пересічній людині було важко розслабитись, стоячи поряд із кимось на кшталт Еммета. Я бачила, як Еммет вишкірився до Майка, червоні спалахи відбилися від його зубів; зауваживши це, Майк автоматично зробив крок назад.