Я не знала, що на це сказати.
Він розплився в усмішці.
— Моя напівоголеність тебе хвилює?
— Ні.
Джейкоб знову засміявся, і я обернулася до нього спиною, аби зосередитися на посуді. Мені лишалося сподіватися, що Джейк зрозуміє: я почервоніла через сум’яття від власного дурного розуму, а не через його запитання.
— Ну, час братися до роботи, — зітхнув він. — Не хочу, щоб у нього був привід сказати, ніби я сачкую.
— Джейкобе, це не твій клопіт…
Але він жестом мене перебив.
— Я тут працюю на добровільних засадах. А тепер скажи, де запах цього незваного гостя найсильніший?
— Гадаю, у моїй спальні.
Він примружив очі. Було схоже, що йому, так само як і Едвардові, це зовсім не сподобалося.
— Я повернуся за хвилину.
Я взяла тарілку і почала її методично драїти. Запала тиша, й окрім шкрябання пластикових ворсин щітки по керамічній поверхні не було чути жодних звуків. Я намагалася вловити що-небудь із верхнього поверху — скрипіння підлоги, клацання дверей. Але нічого. Раптом я втямила, що мию одну тарілку довше, ніж потрібно, і постаралася зосередитися на своєму занятті.
— Хух! — вимовив Джейкоб за моїм плечем, знову мене перелякавши.
— Фу, Джейку, ну скільки можна!
— Вибач. Зараз… — Джейкоб узяв рушника і вимочив воду, яку я знову з переляку вилила не себе. — Давай допоможу. Ти митимеш, а я полоскатиму і витиратиму.
— Гаразд, — я простягнула йому тарілку.
— Піймати запах було легко. До речі, твоя кімната смердить.
— Я куплю освіжувач повітря.
Він засміявся.
Декілька хвилин у дружній тиші я мила посуд, а він його витирав.
— Можна тебе дещо запитати?
Я простягнула йому чергову тарілку.
— Це залежить від того, що ти хочеш дізнатися.
— Будь ласка, не подумай, що я нариваюся на скандал або щось у цьому роді, — мені чесно просто цікаво, — запевнив мене Джейкоб.
— Гаразд. Питай.
Декілька секунд він вагався.
— Як це — зустрічатися з вурдалаком?
Я закотила очі.
— Ліпше не буває.
— Я серйозно. Тебе не турбує сама думка про це? Тебе це не лякає?
— Ні.
Він мовчки узяв із моїх рук миску. Я зиркнула на його обличчя — воно супилося, нижня губа закопилилася.
— Щось іще? — запитала я.
Він поморщив носа.
— Ну… я хотів запитати… чи ти… ну, знаєш, його цілувала?
Я засміялася.
— Так.
Він здригнувся.
— Пхе.
— Кожному своє, — промурмотіла я.
— А тебе не лякають ікла?
Я ляснула його по руці, оббризкавши мильною водою.
— Годі, Джейкобе! Ти ж знаєш, що у нього немає ікл!
— Ще й як знаю.
Я зціпила зуби і почала немилосердно шкребти щіткою ніж для м’яса.
— А можна ще одне питання? — мовив він обережно, коли я передала йому ніж. — Знову ж таки, просто цікаво.
— Гаразд, — гаркнула я.
Вертячи ножа в різні боки під струменем води, він пошепки промовив:
— Ти сказала, кілька тижнів… Коли саме?… — йому забракло духу, щоб закінчити.
— На випускному, — прошепотіла я у відповідь, з острахом зазираючи йому в обличчя. Чи не вибухне він, як минулого разу?
— Так скоро, — видихнув він, заплющивши очі. Це прозвучало радше як тужба, а не як запитання. М’язи на його руках напружилися, плечі закостеніли…
— Ой! — зойкнув він. За мить до цього в кухні було так тихо, що від вигуку я підскочила майже на фут[12] у повітря.
Його права рука з силою обхопила лезо ножа. Він розчепив пальці, і ніж стукнувся об кухонну стійку. Довгий глибокий поріз тягнувся через усю долоню. Кров струменіла по пальцях і скрапувала на підлогу.
— А, хай тобі! Ой! — бідкався Джейкоб.
У мене запаморочилося в голові, і шлунок підкотив до горла. Я вчепилася однією рукою за стійку і, зробивши ротом глибокий вдих, зусиллям волі взяла себе в руки, аби бодай якось допомогти.
— О ні, Джейкобе! Хай йому грець! Ось, візьми, замотай руку! — я простягнула кухонний рушник, жестом показуючи на його долоню.
— Нічого страшного, Белло, не хвилюйся за це.
Кімната попливла у мене перед очима. Я ще раз глибоко вдихнула.
— Не хвилюватися?! Та ти ж розкраяв собі руку!
Він проігнорував рушник, який я йому простягнула, натомість підставив поранену руку під кран. Вода, яка збігала, була червоною. У голові знову запаморочилося.
— Белло, — мовив він.
Я відвела погляд від рани і глянула йому в обличчя. Воно було насуплене, але його вираз цілком спокійний.
— Що?
— У тебе такий вигляд, наче ти зібралася на той світ, а ще ти обкусала всі губи. Зупинись. Розслабся. Дихай глибше. Зі мною все гаразд.