Та коли Волтурі повернулися до Італії, ті, хто вижили, швидко знову розподілили південь.
Минуло небагато часу, як клани знову почали воювати між собою. Багато поганої крові пролилося, даруй мені на слові. Процвітала вендета. Ідея з перволітками уже була посіяна, і дехто не міг втриматися від спокуси. Але про Волтурі також не забули, і цього разу південні клани були обачнішими.
Перволітки обиралися з людської маси з більшою обережністю, їх краще готували. Ними користувалися обачливо, і люди, в своїй більшості, нічого не помічали. Їхні творці не давали Волтурі приводу для повернення.
Війни спалахували знову, але в менших масштабах. Час від часу хтось заходив задалеко, в людських газетах починали з’являтися здогадки, і Волтурі поверталися й зачищали місто. Але вони дозволили іншим, обачнішим, продовжувати…
Джаспер задивився незрячим поглядом у простір.
— Це так тебе створили, — прошепотіла я свою здогадку.
— Так, — підтвердив він. — Коли я був людиною, я жив у Х’юстоні, у штаті Техас. Мені ще й сімнадцятьох не було, коли у 1861 році я приєднався до Армії Конфедеративних Штатів Америки[17]. Я збрехав призовній комісії, сказавши, що мені майже двадцять. На зріст я був достатньо високий, тому мені повірили.
Моя воєнна кар’єра була недовгою, але багатообіцяючою. Я завжди подобався людям, вони дослухалися до моєї думки. Батько казав, що це харизма. Тепер я, звичайно, знаю, ще це було, можливо, ще щось. Але що б то не було, мене швидко підвищували в рангах, навіть швидше за старших, досвідченіших солдатів. Армія конфедератів щойно народилася і всіляко намагалася самоорганізуватися, й тому надавала можливості для росту. Після першої ж битви під Галвестоном — власне, насправді то було більше схоже на перестрілку — я став наймолодшим майором у штаті Техас, навіть не признаючись до свого справжнього віку.
Мене призначили відповідальним за евакуацію з міста жінок і дітей, коли броненосці Армії Федерації[18] зайшли в порт. Один день знадобився на приготування, а потім я вирушив супроводжувати першу колону цивільних до Х’юстона.
Ту одну ніч я пам’ятаю дуже чітко.
Ми досягли міста, коли вже стемніло. Я залишався там недовго — аби лише простежити, щоб уся партія була безпечно розміщена. Після цього я взяв свіжого коня і помчав назад у Галвестон. Часу на відпочинок не було.
В одній лише милі за містом я натрапив на трьох піших жінок. Я подумав, що вони відстали від евакуйованих, й одразу спішився, щоб запропонувати їм свою допомогу. Та коли у тьмяному місячному світлі я побачив їхні обличчя, у мене відібрало мову. Понад усякий сумнів, то були найвродливіші в світі жінки — я таких у житті не бачив.
Я пам’ятаю, як милувався їхньою надзвичайно білою шкірою. Навіть маленька чорнява дівчинка з типово мексиканськими рисами здавалася у місячному світлі порцеляновою. Всі вони були молоді на вигляд, достатньо молоді, щоб називатися дівчатами. Я зрозумів, що вони не відстали від колони — цих трьох я б запам’ятав.
«У нього відібрало мову», — сказала найвища дівчина приємним ніжним голосом, який звучав, наче подих вітру. У неї було світле волосся і сніжно-біла шкіра.
В іншої було ще світліше волосся, така ж бліда, наче крейда, шкіра і янгольське обличчя. З напівзаплющеними очима вона хитнулася до мене і глибоко вдихнула.
«М-м-м, — зітхнула вона. — Який солоденький».
Менша дівчина, маленька брюнетка, поклала руку тій дівчині на плече і почала щось швидко говорити. Її голос був занадто м’яким і мелодійним, щоб звучати різко, але саме так вона, здавалося, хотіла, щоб він звучав.
«Зосередься, Нетті», — мовила вона.
Я завжди гарно відчував, якими стосунками пов’язані люди, і мені одразу стало ясно, що брюнетка була там за старшу. Якби це було на службі, то я сказав би, що вона найстарша за рангом.
«А він нічого… молодий дужий офіцер… — брюнетка замовкла, і я спробував щось сказати, але безуспішно. — Є ще щось… ви це відчуваєте? — запитала вона інших двох. — Він… відповідальний».
«О так», — швидко погодилась Нетті, знову потягнувшись у мій бік.
«Терпіння, — застерегла тут її брюнетка. — Я хочу його залишити».
Нетті насупилась; здавалося, вона роздратувалась.
«Краще зроби це, Маріє, ти, — сказала вища блондинка. — Якщо він для тебе такий важливий. Я вбиваю їх удвічі частіше, ніж лишаю».
«Так, зроблю, — погодилась Марія. — Я це вмію. Забери Нетті, гаразд? Не хочу захищати свою спину в той час, як намагатимусь зосередитися».
У мене волосся стало дибки, хоча я не розумів нічогісінько з того, що вони говорили. Мої інстинкти підказували, що я в небезпеці, що цей янгол не просто так згадував про вбивство, але розум узяв гору над інстинктами. Мене вчили не боятися жінок, а захищати їх.
18
Армія Федерації, або Союзу Північних Штатів Америки, яка в 1865 році перемогла Армію Конфедеративних Штатів Америки в результаті Громадянської війни.