АНТОНІО
Не бійся! Терміну додержу я.
Ще за два місяці — до строку місяць —
Утроє більше я дістати маю
За борг отой.
ШЕЙЛОК
О, Аврааме-батьку!
Які ж ці християни! Їх жорстокість
Навчає їх підозрювати всіх.
Ну посудіть самі: якщо вже він
У строк мені свого не сплатить боргу,
Який же зиск мені? Фунт м’яса лиш?
Таж людське м’ясо варт багато менше,
Аніж бараняче або козине.
Я помагаю з тим, щоб заслужити
Його прихильність. Згодиться Антоньйо,
Тоді — гаразд! Не схоче — то прощайте!
І кривдою за ласку не платіть.
АНТОНІО
Так, Шейлоку, папір я підпишу.
ШЕЙЛОК
Ідіть до нотаря, а незабаром
І я прийду. Ви розкажіть йому,
Як цей контракт кумедний краще скласти,
А я дукатів назбирать піду
І гляну, як там в мене у господі:
Чи все гаразд? Адже глядить її
Слуга мій непутящий. Повернусь
Я вмить.
АНТОНІО
Іди мерщій, шляхетний жиде!
Шейлок виходить.
Ще вихриститься він: бач, став сердечний.
БАССАНІО
Шахрай страшний тоді, коли він ґречний.
АНТОНІО
Ходімо, друже! Не турбуйсь! Нівроку —
Прибудуть кораблі мої до строку.
Виходять.
Бельмонт. Кімната в домі Порції. Фанфари. Входять принц Марокканський та його почет, Порція, Нерісса та інші її слуги.
ПРИНЦ МАРОККАНСЬКИЙ
Не зневажай мене за чорну шкіру,
Адже ліврея чорна ця — з вини
Мого найближчого сусіда — сонця,
В чиїм промінні я зростав. Нехай
За всіх людей, що їх родила північ
У тих країнах, де прозору кригу
І Феба жар не може розтопити,
Один з найкращих з’явиться сюди.
З любові хай до тебе — я і він
Розріжемо собі ми власне тіло —
Побачиш, в кого червоніша кров!
Повір мені, мого обличчя, панно,
Боялись і відважні, а проте —
Коханням присягаюся своїм —
В країні рідній на моє лице
Дивилася з любов’ю не одна
Красуня. Чорний колір свій міняти
Не хочу я, хіба лише тоді,
Коли б мені украсти пощастило
Твої чуття, ласкава королево!
ПОРЦІЯ
У виборі я маю керуватись
Не тільки радою очей дівочих.
В руках у лотереї мій талан,
І вибирати я не маю права.
Якби лиш воля батькова суворо
Мені віддать себе не наказала,
Тому, хто сам собі мене здобуде,
Обравши влучно скриньку, запевняю,
Мій славний принце, для моїх очей
Ви б не здавалися від тих чорнішим,
Кого я тут раніше зустрічала.
ПРИНЦ МАРОККАНСЬКИЙ
Спасибі і на тім. Тепер же я
Прошу вас провести мене до скриньок:
Побачимо, що доля скаже нам.
Я шаблею цією присягаюсь,
Що Софі ранила на смерть, і принца
Убила перського, і здобула
Три славні перемоги Сулейману!
Я поглядом щонайгрізніші очі
Здолав би вмить і серце найпалкіше
З усіх на світі подолать готовий;
І ведмежат від матерніх грудей
Геть відірвати, глузувати навіть
Із лева, що ричить, голодний, лютий.
Лише б тебе здобуть. Але тим часом,
Як Геркулес і Ліхас грають в кості,
Щоб вирішить, хто дужчий з них обох, —
Враз може трапитись таке нещастя,
Що слабшого рука влучніше кине
Ті кості, й вийде так, що паж нікчемний
Алкіда подолає! Так і я:
Керований фортуною сліпою,
Утратить можу все, чим інший хтось,
Достойний менш, ніж я, заволодіє,
А я помру від горя!
ПОРЦІЯ
Ви повинні
Скоритися умові! Чи відмовтесь
Від вибору назавжди, чи, раніш
Ніж починати, присягніться тут,
Що ви ніколи з жодною з дівчат
Не будете про шлюб вести розмови.
Подумайте раніш.
ПРИНЦ МАРОККАНСЬКИЙ
Я йду на все —
Ведіть, я хочу спробувати щастя!
ПОРЦІЯ
Спочатку в храм, а потім, по обіді,
Попробуєте щастя.
ПРИНЦ МАРОККАНСЬКИЙ
Хай і так!
Фанфари.
Доле приязна, веди за руку
У вічний рай або на вічну муку.
Венеція. Вулиця. Входить Ланчелот.
ЛАНЧЕЛОТ
Безперечно, моє сумління дозволить мені втекти від цього єврея, мого господаря. Нечистий так і смикає мене за лікоть, так і спокушає; каже: «Гоббо, Ланчелоте Гоббо, добрий Ланчелоте», або: «Добрий Гоббо», або «Добрий Ланчелоте Гоббо, скористайсь своїми ногами, накивай п’ятами, тікай геть». А сумління каже: «Ні, стережися, чесний Ланчелоте, стережися, чесний Гоббо»; або як зазначено вище: «Чесний Ланчелоте Гоббо, не тікай, дай спокій своїм п’ятам». Гаразд; проте нечистий чіпляється й наказує мені пакуватися. «Уіа!»[18] — каже нечистий; «Забирайся!» — каже нечистий; «Заради неба, наберися відваги, — каже нечистий, — і тікай!» Гаразд; а моє сумління кидається моєму серцю на шию і мудро промовляє до мене: «Мій чесний друже Ланчелоте, через те, що ти син чесного чоловіка» — або, краще сказати, — син чесної жінки, бо, правду кажучи, батько мій любив іноді огуляти, мав до того неабиякий смак. Гаразд; сумління каже мені: «Ланчелоте, стій!» — «Тікай!» — каже нечистий. «Стій!» — твердить моє сумління. «Сумління, — кажу я, — твоя порада хороша! Нечистий, — кажу я, — твоя порада хороша!» Якщо я послухаюся свого сумління, мені доведеться залишатися в єврея, мого господаря, а він (хай Бог мені простить!) теж з диявольського кодла; коли ж я втечу від єврея, то послухаюся нечистого, а той, пробачте на слові, вже справжнісінький диявол. Безперечно, цей єврей — утілений диявол, і, відверто кажучи, моє сумління — то жорстоке сумління, коли радить мені залишитися в цього єврея. Нечистий подає мені більш дружню пораду; я таки втечу, нечистий! Мої п’яти до твоїх послуг; я втечу!