по засніженій вулиці
над чинною долею,
відьомській наговір
біля порога,
щоб це невиразне небо
не
перекинулося ниць.
Видих. Соромлю погане,
бабусю-травницю
подумки привітаю
берегинею роду,
і осяяна світлом звідти,
нитку просту в'яжу вузликом
на двері,
за якою повернусь.
Неодмінно.
-----------------------------
а за горою гора, і за бідою біда,
мій старий плат прикриє безсоромно
обмін дивацтв
взаємний, безперервний, -
як крутійський роман
двох незнайомців,
що у відсутності один одного
продовжують цю мить від
легкого напівзітхання
до вини,
що стискує грудну клітину,
в якій уривками клекоче птахом
найуразливіший
серцевий ритм,
і от нема кінця, і меж нема, -
адже за горою знов гора, і за бідою теж біда,
а за прощанням - є туга,
та сподівання зустрічі,
хоча б в далекій, горній височині...
------------------------------------------
ти знаєш, любий, -
звістку з гілкою оливи
мені хтось залишив
десь позавчора, – я свій ковчег відкрила
навстіж, всіх звільнила,
ступаю по землі як та нова весна,
я втілююсь даремно,
мабуть, -
намацую кінець тонкої стрічки
і завмираю перед тим, як потягнути, -
мені так страшно, віриш?
мить самоцінна
стислою межею,
як крапелька, що тільки
що стекла по гілці, й далі,
під ноги, по землі,
дзвінкою іскрою
примари не вловимій,
напівпорожній келих залюбки наповнить
уявним змістом
з легким градусом
бурштину золотого,
а я як в кокон загорнусь
в збентеження, як в шовк.
Мені так страшно, милий.
-------------------------------------------
безглузда метушня -
ніби полин біля вікна, ніби і не потрібен,
але хитається вітром, кидає своє насіння,
день за днем проводжає
таких як і сам,
шестернею чіпляючи рух
величезного колеса -
колісниця світів підминає
і слід, і дорогу,
і мене під собою, - а пилок від
безпристрасних квітів
осідає безпам'ятним сном,
вистилаючи свій культурний шар,
випадаючи осадом неупередженої пам’яті
тортурів і смут,
гулянь навкруги,
розправляючи на площині
тверді земної
безкінечно скасований палімпсест.
------------------------------------------------
Знайти свого, -
у сліпоті, у темряві,
не знаючи хто він і де,
ковзаючи слідом,
шовковистістю ниточки,
з'їжджаючи по струнах від до і до сі,
стираючи підошви з вічного чавуну,
з палиці в стилос вибиваючи час -
ми шукаємо вперто, беззвучно шепочемо:
"я знаю, ти є, десь там і коли,
ми зустрінемося десь, я впізнаю тебе..."
Знайти щось своє, та когось -
посеред всіх
просторів й світів,
і в безодні часів не стекти
невловимим піском,
не здатись на милість
спокою побуту,
з упертістю навіженого
слідувать вірі, що свій -
він знайдеться, він теж йде назустріч,
пробивається теж,
в коловерті незліченних доріг
не зупиниться,
не заблукає, -
та стрілки годинника
зімкнуться на мапі,
де нам призначено
возз'єднатися,
зі швидкістю різною
вийшовши з крапок населених міст
несумісного у площині
надто довгого алфавіту.
-------------------------------------------------
якщо стане питання -
врятувати тебе або світ,
я замру на деяку мить
пронизливо ніжно зі
смутку чогось нерозв'язного -
адже ти спитаєш
потому -
що ж робити нам
в світі, якого немає,
а є тільки ми, -
і посміхнешся у відповідь,
дивлячись в очі мені.
Може, саме
ця точка,
підвішена в порожнечі,
є початком
новітнього світу,
від того, - що не може не бути
його.
А ми - чи то в ньому,
чи саме цей світ... Разом.
-----------------------------------------
пам'ятаєш наш хліб, що залишився
з вечері
під час недавньої чуми, -
ми ділили його на двох,
крихти зсипаючи в долоні,
не намагаючись побачити наш завтрашній день -