- питання не до того, хто сміливіший,
хто страх свій як дзвіночок
на вдиху затиснув у руці, -
питання моє до того, -
хто ожив,
хоча був зовсім мертвий;
але в пороху, просипаному землю,
нашіптував лепту
безжурних слів,
і сам збирав
себе з уламків,
вдивляючись у їхню порожнечу;
- я на видиху
питання своє ковтаю,
і у вікно мимохідь впускаю
п'янко винну лозу,
а крихти у двір зсипаю,
від тих п'яти хлібів,
що вирощені не найсміливішим,
але тим, хто всім всупереч –
воскрес.
------------------------------------------
що Бог
мені на душу покладе?
відчутно брутальною рукою...
- втрачений ключ
від дверей незнайомих,
загублений будиночок
з солом'яним дахом
і заводь, де вітер не чути, -
цвинтар і вільшаник, і свічки беріз,
розсіяний небом
прозорий дощ,
повітря в легенях,
гуркіт вітру і
купа соломи все з того ж,
даху, що рветься,
дорогу до цвинтаря між білих беріз,
так шелест у вільшанику,
- вітру дихання,
і світло, - на обрії.
і що ж?
Чи покладе руки на плечі,
мерехтливим серпанком
скибочка надії,
із турботою укутана
в теплу хустку, -
навряд чи почую, йдучи через сутінки, -
все той же вільшаник, і свічки беріз...
---------------------------------------------
+
колодязь повний,
чи порожній, -
у нього достатком
зіллються зорі,
і проросте терновий кущ
із крапель пролитих
нежданим віршоплітом -
нехай і мимохідь,
- Мені нема причин
рубати з плеча, ламати
плутанину із гілок,
черпати сповна, -
так що чути
грім відром гучного лихоліття,
і заглядати у глибини порожнечі
і пити жадібно,
переливаючи за край
велику кількість метеорів і зірниць
з доволі повної судини.
для мене тисячі причин
зіллються в лабіринти
перемир'я,
і переповнять чашу
дієслів
а зранку, коли випити її
сам бог велів,
мака той гострий серп
нічного світла
в таку солодку терпкість
готового тернового вина.
---------------------------------------
зізнайся мені в коханні
крадькома,
ненароком -
пошепки,
на гілці поруч із солов'ям
весняним, з толком
співаюча пісня
безсмертя любові;
зізнайся мені в коханні
збентежено або відверто,
на вушко, тихо, потаємно,
з пелени збентеженої вийнявши,
вручивши ліхтар і тонкий ключ,
уявивши собою двері
у стіні
товплячих тіней;
зізнайся мені в коханні
сьогодні, не затягуючи зустрічі,
чесно, -
і поклади в обійми слів.
-------------------------------------------
заздри красиво -
без злості та жовчі,
лише голову піднявши
над гладдю води,
вдихни, розкривши свої легені -
що ті крила,
назустріч прозорості
вітру та світла;
завжди десь
просторі ще ширші,
і річки синє, і небо ще вище,
але в тої заздрості немає суті,
що окрилює.
зверни
викриваючий ближнього сувій,
зітри
злочини сліди з душі,
шукай насолоду
у тій причетності,
що ми проживаємо день у день, -
замри, проживаючи
біблійний сюжет.
-------------------------------------------
Зима –
прошита білими стібками
і чимось ледве вловимим
мимохіть
торкаючись пером щоки.
Вона гранично відверта,
як озерний лід,
самотньо мовчазна,
аршинними кроками
сходить, тихо, в глибину,
але мені плете візерунки слів -
на стеклах, на дорозі,
сніжинками на рукаві,
- я дуже холодна
і надовго темна,
ти замерзнеш,
гуляючи зі мною
по прозорим алеям.
Я все розумію.
Та Їй говорю
- я розумію. -
підходжу зі спини
і цілую у плече.
-------------------------------------
ще листопад, ще благодать, -
дерева в світлих,
мокрих ризах,
в мені - струна,
стіною дощу,
стоїть у риті вітру,
милозвучно;
а до щоки - вже дотик
вітру, а до чола -
архітектоніка вірша