Вітрильник уже перетнув озерце й підходив до берега, де чекали хлопці. Але йому не пощастило: на шляху виявився острівець. Точніше, кругла трав'яниста купина. Вона стирчала метрів за п'ять від суші і була схожа на кудлату потилицю велетня, що сидів в озері.
Кораблик тицьнувся носом у цю потилицю і заплутався в мокрих трав'яних пасмах. Одразу стало зрозуміло, що вибратися сам він не зможе, якщо тільки не трапиться великого шторму.
— Хто полізе? — запитав Пимич. Бо він, звичайно, лізти у воду не збирався.
Хлопці почали перезиратися і сопти. Роззуватися, закочувати штани, йти в холодну від дощів воду й добиратися до клятої купини по замуленому дну — що тут хорошого?
Трикутник вітрила білів за листям осоки і просто щосили притягував до себе Кашку.
— Пимич, — обережно почав Кашка. — Можна, я дістану?
— Нехай дістане!.. — загаласували хлопці.
— Не потоне…
— Авжеж…
— Я б сам дістав, та у мене нога поранена, — заявив схожий на худе кошеня капловухий Льова Махаєв.
На ці слова не звернули уваги: усі знали, що Льова хитрий брехун і ледар.
Пимич кілька секунд розглядав Кашку і, певно, думав: чи слід дозволяти таку цікаву справу хлопцеві, мати якого виганяє людей з кінотеатру? І раптом дозволив:
— Ну, шквар… Не поламай тільки.
Вода виявилася зовсім нехолодною. Тільки ноги дуже провалювалися в мулисту багнюку. Кашка пройшов лише половину відстані, а вода вже сягала йому вище колін. Але він І на мить не зупинився.
Коли Кашка дістався до острівця, вода замочила йому штани і підібралася до пристібнутих на животі сандаліїв. Зате кораблик був ось він — поруч. Кашка розсунув водорості і обережно, немов пораненого голуба, підняв вітрильник на долонях.
Кораблик був маленький, але зовсім як справжній. Легенький, гостроносий, з тонкими бортиками, рейками, блискучими кільцями й тугими снастями. Саме про такого Кашка і мріяв. Він би відправляв на цьому кораблі своїх сміливих чолотяпиків у далекі плавання по лісових струмках і озерах. Вони б відкривали нові острови і країни. Кашка знав, не їх можна відкривати, тільки не було кораблика. Був морський капітан, а плавати йому доводилося на звичайних трісках…
З берега вже гукали, щоб Кашка не гаявся. Він зітхнув і пішов назад.
Але він хитрував. Повертався він набагато повільніше. Обережно витягав з мулкої багнюки ноги, далеко обходив поодиноке листя латаття, ніби це було зовсім не латаття, а найпекучіша кропива. Адже, поки він ішов тут, серед води, кораблик належав ніби йому, Кашці. Можна було тримати його, роздивлятися, шепотіти команди і мріяти про далекі острови…
— Я б уже давно дістав, — противним голосом сказав Льова Махаєв.
— Заткнися ти, — ліниво порадив йому Пимич.
П'ять метрів до берега — шлях недалекий. Все одно довелося вийти на берег і віддати вітрильник.
— Штани викрути, — буркотливо сказав Пимич.
— Та ну їх, — відмахнувся Кашка. І раптом попросив: — Пимичу, зроби мені такий… кораблик.
Він, звичайно, розумів, що каже найсправжнісіньку дурницю, але не міг утриматися. І здивувався, коли не почув у відповідь образливого сміху.
Пимич невдоволено кинув:
— Зроби… А сам не можеш, чи що?
— Не можу, — без вагань признався Кашка.
Звісно, не міг. Хіба зуміє він побудувати таке маленьке диво?
— «Не можу»! — передражнив Пимич. — А що тут могти? Тут і діла — двічі плюнути. Усе майже готове продається. Лише трошки треба постругати та пофарбувати…
— Що продається? — не зрозумів Кашка.
Та Пимич мовчки возився з вітрильником. Певно, втомився від довгої розмови. А хлопці сказали Кашці, що коробку з набором для моделі яхти можна купити у раймазі на станції. І грошей треба всього шістдесят копійок.
Всього! У Кашки таких грошей зроду не бувало. Де він їх візьме?
— У матері попроси, — порадив Пимич. — Либонь, дасть…
— Мама поїхала, — і Кашка відчув, що в горлі виростає щось тверде й колюче, як маленький дерев'яний кубик.
— Ну, хай батько дасть.
— У нього операція. Вони разом поїхали, — пошепки промовив Кашка. — Я з бабою Лізою живу…
— Ну… — почав Пимич, але замовк і замислився.
— А нехай сам заробить, — запропонував Льова. — Нічого жебракувати!
— Як? — здивувався Кашка.
— А як ми. На ягодах. Набери та продай на станції. По п'ятнадцять копійок за склянку якщо продавати, всього чотири склянки треба… Тільки ти ж не набереш чотири склянки…
Кашка зняв з мокрих штанів водорость, що прилипла, заклав руки за спину й подивився на Льову, мов на маленького. Він навіть мало не засміявся. Кашка знав такі ягідні місця, які Льові, певно, й у мріях не мріялися. Недарма Кашка умів робити відкриття.