Питання Ялі
Усім нам добре відомо, що історія розгорталася по-різному для народів із різних частин планети. Впродовж 13 тис. років, що минули від кінця останнього зледеніння, в одних частинах світу розвинулися письменні індустріальні суспільства, що володіють металевими знаряддями, в інших з’явилися лише неписьменні рільничі суспільства, тоді як у ще інших збереглися суспільства мисливців-збирачів, які послуговуються кам’яними знаряддями. Ця історична нерівність кинула довгу тінь на сучасний світ, оскільки письменні суспільства із металевими знаряддями завоювали або винищили інші суспільства. Попри те, що ці відмінності є найочевиднішим фактом світової історії, їхні причини досі лишаються нез’ясованими й дискусійними. Каверзне питання про походження цих нерівностей задали мені 25 років тому в ході звичайної товариської бесіди.
У липні 1972 року я прогулювався пляжем тропічного острова Нова Гвінея, на якому як біолог вивчав еволюцію птахів. На той час мені вже доводилося чути про визначного місцевого політика на ім’я Ялі, який у цей час відвідував округ, де перебував я. Зовсім випадково Ялі та я прогулювалися в одному напрямку того самого дня, і він наздогнав мене. Десь годину ми йшли разом і весь цей час розмовляли.
Ялі випромінював харизму та енергію. Його очі палали й заворожували. Він довірливо розповідав про себе, але разом із тим ставив багато розвідувальних питань і зосереджено слухав. Наша розмова почалася із теми, яка була тоді в усіх жителів Нової Гвінеї на вустах — стрімких політичних змін. На той час Папуа-Новою Гвінеєю — так тепер називається країна, в якій живе Ялі, — за мандатом ООН управляла Австралія, але незалежність уже витала в повітрі. Ялі розповідав мені, що він робить, аби підготувати місцеве населення до самоврядування.
Через якийсь час Ялі перевів розмову в інше русло і влаштував мені справжній допит. Він ніколи не бував за межами Нової Гвінеї, а освіту не отримував далі старших класів школи, однак був ненаситно допитливим. Спершу він розпитав про моє дослідження новогвінейських птахів (навіть скільки мені платять за це). Я розповів йому, як різні групи птахів заселяли Нову Гвінею впродовж мільйонів років. Тоді він поцікавився, як предки його народу досягли Нової Гвінеї в останні кількадесят тисяч років і як білі європейці колонізували Нову Гвінею в останні 200 років.
Розмова плинула по-дружньому попри напругу між двома суспільствами, які Ялі і я представляли і про яку ми обоє добре знали. Два сторіччя тому всі новоґвінейці продовжували «жити в кам’яній добі», тобто й далі використовували кам’яні знаряддя на кшталт тих, які в Європі поступилися місцем металевим тисячі років тому, і жили в селах, які не мали над собою ніякої організованої політичної влади. Потім прибули білі, накинули централізовану владу і привезли із собою матеріальні блага, цінність яких новоґвінейці відразу збагнули: від сталевих сокир, сірників і ліків до одягу, напоїв і парасольок. На Новій Гвінеї всі ці речі сукупно позначаються збірним терміном «карго».
Багато цих колоністів відверто зневажали новоґвінейців як «примітивний» народ. Навіть найнедолугіші білі «господарі» Нової Гвінеї, як їх продовжували називати в 1972 році, мали кращий рівень життя, ніж новоґвінейці — навіть ніж такі харизматичні політики, як Ялі. Однак Ялі спілкувався з багатьма білими — так само, як тепер спілкувався зі мною, а я спілкувався з багатьма новоґвінейцями, тож ми обоє добре знали, що в середньому новоґвінейці принаймні не поступаються в кмітливості європейцям. Мабуть, усі ці речі непокоїли душу Ялі, коли він після ще одного проникливого зирку своїх блискучих очей зненацька спитав мене: «Як так сталося, що ви, білі люди, створили так багато карґо і привезли його на Нову Гвінею, а ми, чорні люди, маємо так мало власного карґо?»
Просте питання, яке копнуло саму суть життя — життя-як-його-пере- жив-Ялі. Так, між рівнем життя пересічного новоґвінейця і рівнем життя пересічного європейця або американця лежить величезна прірва. Не менш разючі відмінності розділяють рівні життя інших народів світу. В основі цих колосальних нерівностей повинні лежати могутні чинники, які, здавалося б, мали бути очевидними.
Однак на позірно просте питання Ялі відповісти дуже важко. Тоді я не мав відповіді на нього. Професійні історики досі сперечаються щодо цієї відповіді, а більшість із них просто уникає цього питання. Відтоді, як відбулася наша розмова з Ялі, я проводив дослідження і публікував розвідки з приводу інших аспектів людської еволюції, історії та мови. Ця книжка, написана двадцятьма п’ятьма роками пізніше, задумана як спроба відповісти на питання Ялі.