— То ти вважаєш, що Хмаролап заслужив того, щоб назавжди зостатися у Двоногів, на самоті та в горі? Через те, що він просто по-дурному помилився?
Піскошторма роздратовано форкнула:
— Я не це кажу. Ти ж навіть не знаєш напевне, чи він захоче повернутися.
— Круколап каже, Хмаролап виглядав нещасним, — наполягав Вогнесерд.
Проте він і сам засумнівався. А якщо Хмаролап уже призвичаївся до життя кицюні?
— Круколап із ним говорив один-єдиний раз, — Піскошторма повернулась до чорного кота. — Хмаролап мав поганий вигляд, коли ти бачив його крізь вікно[4] Двоногів?
Круколап знервовано смикнув вусами.
— Важко сказати. Він їв.
Піскошторма миттю повернулась до Вогнесерда.
— У нього є дім, у нього є їжа, і ти досі думаєш, що його треба рятувати? Як щодо Клану? Ти їм потрібен. Хмаролап же, здається, в безпеці. Моя думка — залиш його там.
Вогнесерд витріщився на Піскошторму. Шерсть на її спині теж наїжачилась, а в очах сяяла рішучість. Воєвода, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг, збагнув, що його подруга таки має рацію. Чи може він зараз залишити Клан, бодай на трохи, коли Синьозірка така слабка, а усім Громовим котам загрожує Тигрокіготь? І все це заради новака, який уже встиг зарекомендувати себе лінивим і жадібним.
А все ж серце підказувало спробувати. Віра в те, що одного дня Хмаролап стане великим вояком, не давала йому спокою. Клан же зараз потребував якомога більше вояків.
— Я мушу піти, — просто нявкнув він.
— І що, коли ти приведеш Хмаролапа додому? — заперечила Піскошторма. — Він буде в безпеці?
Вогнесерд відчув, як спиною пробіг холодок. Чи міг він справді привести Хмаролапа додому лише для того, щоб його забив Тигрокіготь? І хоч Вогнесерда й мучила непевність, він усе одно знав, що належить зробити.
— Я повернусь до сонцепіку, — нявкнув воєвода. — Скажи Білоштормові, куди я пішов.
Піскошторма зненацька неабияк стривожилась.
— Ти підеш просто зараз?
— Треба, щоб Круколап мене туди відвів, то не просити ж його кілька днів покукати в лісі, — пояснив Вогнесерд. — Не тоді, коли десь тут блукає Тигрокіготь.
Круколапів хвіст зненацька став щіткою.
— Ти про що це? Блукає?
Піскошторма скорчила Вогнесердові гримасу.
— Ходімо, — нявкнув воєвода до чорного кота. — Я дорогою поясню. Що раніше вийдемо, то краще.
— Ти не підеш без мене, — сказала Піскошторма. — Це геть мишомізка ідея, але вам може знадобитися допомога, якщо ви налетите на Тигрокігтя чи Вітряний патруль!
Вогнесерда неабияк втішили слова Піскошторми. Він вдячно глянув на неї та повернувся до Яснолапки.
— Ти ж повернешся в табір та розповіси Білоштормові, куди ми пішли? — запитав воєвода новачку. — Круколапа він знає.
Яснолапка спершу стривожилась, проте швиденько відвела погляд і схилила голову.
— Звісно.
— Йди прямо додому і не витикайся, — наказав Вогнесерд, трохи переймаючись тим, що новачці доведеться піти самій.
— Я про себе подбаю, — щиро пообіцяла Яснолапка. Тоді повернулась і зникла у підліску.
Вогнесерд відкинув усю тривогу про неї і рушив крізь хащі. Піскошторма і Круколап йшли поруч із ним, і це нагадувало йому ті часи, коли вони полювали в юності ще з Круколапом та Сіросмугом. Але нерухомий ліс тиснув на нього, хутро ставало дибки в передчутті шляху, що лежав перед ними, і все ніяк не вдавалося позбутися думки, що цей шлях веде їх до катастрофи.
Трійко котів проминули Чотиридерево і полізли на Вітряні землі. Вогнесерд пригадав, що востаннє був тут із Синьозіркою. Зараз вони йшли тим само шляхом, через височини до ферм Двоногів, що лежали між Вітряними землями та Високими Скелями. Принаймні тепер не було вітру, який би відніс запахи Громових котів на торфовище. Повітря на височинах було таким сухим, що хутро, здавалося, похрускувало, тручись об галузки вересу.
Усі троє рушили стежкою, що пролягала якнайдалі від Вітряного табору. Зазвичай земля там була пругка і волога, але зараз вона вкрилась сухою кіркою, а прижухлий під палючим сонцем верес подекуди побурів.
— То що там сталося з Тигрокігтем? — не збавляючи ходу, порушив мовчанку Круколап.
Вогнесерд давно вже чекав нагоди розповісти другові, що з його старим мучителем нарешті покінчено. Проте у новинах про зраду та вигнання Тигрокігтя була тільки темрява. Тепер, коли від лап зрадника загинув Вітрогон, Вогнесерд розповідав цю історію з гіркотою й смутком на серці.
4
Коти не мають назв для речей, що ними користуються Двоноги, проте слово «вікно» походить від слова «око» (в англійській мові — від слова «вітер»), тож Клани цілком могли назвати цей незвичний предмет так само, як і люди.