— Та брудна погань цілий день у собі держала, — обурювався потім Гаррі. Від гніву й огиди він аж кипів.
Що ж, терпець нам урвався. Час було показати Вільямові Вортону, хто командує парадом у блоці Е. Гаррі покликав Брутала й мене, я попередив Діна й Персі, які теж працювали в ту зміну. На той час, не забувайте, у блоці було троє в’язнів. Ми називали це «повною коробочкою». Моя зміна працювала з сьомої вечора до третьої ранку — саме в цей час, найімовірніше, могли виникнути заворушення, — а інші дві зміни працювали решту доби. Ці інші зміни складалися переважно з «літунів», якими заправляв Білл Додж. Загалом ми й так непогано справлялися, але я сподівався, що вдасться пересунути Персі в денну зміну, і тоді життя взагалі налагодиться. Але до цього так і не дійшло. Іноді я загадуюся: а чи не склалося б усе зовсім інакше, якби я це зробив?
Хай там як, у коморі, на дальньому від Старого Іскруна боці, проходила велика водопровідна труба. Дін і Персі під’єднали до неї довгий пожежний шланг. Потім стали біля крана, яким у разі потреби можна було відкрити воду.
Ми з Бруталом швидко підійшли до камери Вортона. Той так і стояв, щирячись, вистромивши зі штанів своє причандалля. Гамівну сорочку я саме напередодні, перед тим як іти додому, витяг із гамівної кімнати й кинув на полицю в кабінеті, бо подумав, що з нашим новим неслухом вона може стати в пригоді. Тепер я тримав її в руці, підчепивши вказівним пальцем одну з полотняних поворозок. За нами йшов Гаррі, несучи насадку з пожежним шлангом, який тягнувся через мій кабінет донизу східцями складу до котушки, яку Дін і Персі розкручували якомога швидше, звільняючи його.
— О, шо, всім закортіло? — спитав Дикий Білл. Він реготав, як дитина на атракціонах, так гучно, що насилу й говорити міг; великі сльози котилися по його щоках. — Так швидко збіглися, то ставайте в чергу. Я вам заре ше гівнях напечу, м’якеньких, тепленьких. Але вже завтра роздавать буду…
Він побачив, що я відмикаю його камеру, і очі звузилися. Побачив, що Брутал в одній руці тримає револьвер, а в другій — кийка, і очі стали ще вужчими.
— Зайти-то ви можете на своїх двох, але отсюдова вас винесуть, Малюк Біллі вам це гарантірує, — повідомив він нам. Його очі перебігли на мене. — А ти, старе луб’я, і не думай на мене націпити свою сороченцію.
— Не ти тут правила встановлюєш, — сказав йому я. — Накажемо стрибати, стрибнеш. Ти мав би про це знати, але, здається, ти надто тупий, до тебе не доходить. Нічого, допоможемо.
Відімкнувши двері, я потягнув їх убік на рейках. Вортон відступив до ліжка, досі теліпаючи членом, що виліз у розпоріху штанів, простягнув до мене руки долонями догори й поманив пальцями.
— Ну підходь, старе йобане курво, — сказав він. — Буде тобі ща урок, я вас всіх навчу. — Його погляд перемістився на Брутала, і чорнозубий посміх тепер призначався йому. — Підходь, здоровило, ти перший. Не підкрадешся цей раз з-за спини. І пукавку сховай, сьоравно не стрельнеш, кишка тонка. Поговорим, як мужик з мужиком. Побачим, хто кого пе…
Брутал зайшов у камеру, але не в бік Вортона. Переступивши через поріг, він відійшов ліворуч, і звужені очі Вортона розширилися, бо він побачив, що на нього націлений пожежний шланг.
— Е ні, — хитнув головою Дикий Білл. — Е ні, ви не…
— Діне! — закричав я. — Давай! На повну!
Вортон вистрибнув уперед, і Брутал влучно приклав йому кийком — саме такий удар у мріях ввижався Персі, я в цьому не сумніваюся, — по лобі, прямісінько над бровами. Вортон, який чомусь думав, що ми ніколи не мали проблем, поки не з’явився він, упав на коліна. Його очі були розплющені, але невидющі. Коли вдарив струмінь води, Гаррі аж заточився на крок назад, такий потужний він був, та потім втримався, твердо тримаючи в руках насадку, цілячись нею, як із пістолета. Вода влучила Дикому Біллові Вортону в середину грудей, розвернула його впівоберта й загнала під ліжко. Далі по коридору Делакруа скакав з ноги на ногу, пронизливо квохчучи й кленучи Джона Коффі, вимагаючи, щоб він негайно встав і подивився, що там відбувається, хто перемагає і як тому gran’ fou[38] новенькому подобається душ Шарко. Джон не відповідав, просто тихо стояв у своїх закоротких штанях і тюремних шльопанцях. Одного побіжного погляду на нього мені вистачило, щоб спостерегти той самий незмінний вираз обличчя: смуток і безжурність водночас. Скидалося на те, що він усе це вже бачив раніше, і не раз, а тисячі разів.
— Вирубай воду! — крикнув через плече Брутал і поспішив уперед. Підхопивши напівнепритомного Вортона під пахви, він витягнув його з-під ліжка. Вортон відкашлювався й булькав. З рани на лобі, там, де Бруталів кийок розітнув шкіру, сочилася тоненьким струмком у сторопілі очі кров.