Що ж, і През, і Вождь вирушили далі, але їхнє місце посів Дикий Білл Вортон. Манери в нього були набагато гірші (През і Вождь навіть у своїх мріях не могли до нього дорівнятися), і він споглядав усю ту маленьку виставу, вичікуючи нагоди самому вийти на сцену. І та нагода сама впала йому на руки — люб’язно надана Персі Ветмором.
— Гей, Деле! — мало не сміючись, гукнув Персі. Він рушив слідом за Бруталом і Делакруа та бездумно підійшов на небезпечно близьку відстань до Вортонового боку Зеленої милі. — Гей, ти, лайнюк притрушений, я ж нічо’ поганого не хотів! Не сильно заби…
Вортон здійнявся з ліжка й підлетів до ґрат блискавкою. За весь час служби наглядачем я жодного разу не бачив, щоб хтось рухався так швидко — включаючи кількох молодиків спортивної статури, з якими ми з Бруталом пізніше мали справу у виправній колонії для хлопців-підлітків. Його руки вилетіли назовні крізь ґрати й ухопили Персі, спочатку за плечі форменої сорочки, а потім і за горло. Вортон підтягнув його до дверей камери. Персі верещав, як свиня на бойні, і в його очах я побачив: він думав, що помре.
— Яке ж ти солодесеньке, — прошепотів йому Вортон. Одна рука полишила горло Персі та скуйовдила йому волосся. — Мнякеньке! — зі смішком промовив він. — Як у дівчинки. Я б оце тебе краще в очко відпердолив, чим твою сестру в дірку.
І він по-справжньому поцілував Персі у вухо.
Я думаю, Персі (який тумаками загнав Делакруа в блок тільки за те, що той ненароком торкнувся його паху, не забувайте про це) чудово розумів, що відбувається. Навряд чи йому хотілося це розуміти, але я думаю, він розумів. Його обличчя сполотніло, й на ньому виразно проступили плями від прищів на щоках, так чітко, як родимки. Очі в нього стали величезні й налилися вологою. З кутика рота, що нервово сіпався, потік струмочок слини. Усе це сталося дуже швидко — я б сказав, секунд за десять почалося й закінчилося.
Ми з Гаррі виступили вперед із кийками напоготові. Дін витяг пістолет. Але перш ніж події встигли просунутися вперед бодай на один дюйм, Вортон відпустив Персі й зробив кілька кроків назад, здійнявши руки розкритими долонями до плечей і шкірячись гиденькою вологою посмішечкою.
— Я його пустив, побавився й пустив, — сказав він. — Ні волосинки з голови цього красотунчика не вирвав, не засовуйте мене в ту бісову м’яку комнату знов.
Персі Ветмор метнувся на протилежний бік Зеленої милі прожогом і скулився біля дверей порожньої камери. Його швидке й хрипке дихання більше скидалося на ридання. Нарешті він вивчив свій урок — триматися центральної частини Зеленої милі, подалі від скажарких брандашмистів[45], кусючих зубів і дряпучих кігтів. Мені здалося, що ця наука залишиться з ним довше, ніж будь-які поради, які ми могли йому дати після репетицій. На обличчі в нього застиг вираз невимовного жаху, а дорогоцінне волосся було розпатлане вперше за весь час, відколи я з ним познайомився: геть сплутане, воно стирчало на всі боки. У Персі був вигляд людини, яка дивом уникла зґвалтування.
Тієї миті все навколо завмерло. У непроникно густій тиші лунав один-єдиний звук — свист слізного дихання Персі. Аж раптом її порушило хихотіння, таке раптове й таке божевільне у своїй дикості на ту мить, що всіх шокувало. «Вортон», — спершу подумав я. Але сміявся не він. То Делакруа стояв у відчинених дверях своєї камери й показував пальцем на Персі. Миша знову сиділа в нього на плечі, і Делакруа здавався маленьким, проте лихим відьмаком, таким собі дияволенятком.
— Дивитися, він у штані напудити! — завивав Делакруа. — Так дорослий, і обмочитися! Людей палкою бити, mais oui от mauvais homme[46], а його хтось торкатися, він водички надзюрити у штанці, як немовлятко!
Він сміявся й тицяв пальцем. Увесь страх і вся ненависть до Персі злилися воєдино в тому глузливому сміхові. Персі вирячив на нього очі. Здавалося, він неспроможний ані ворухнутися, ані заговорити. Вортон знову приступив до ґрат своєї камери, кинув погляд на темну пляму, що розпливалася спереду на штанях Персі (маленьку, проте помітну, і жодних сумнівів щодо походження), і вишкірився.
— Купіть хтось крутому пацану підгузочка, — сказав він і, попирхуючи від сміху, пішов до ліжка.
Брутал рушив до камери Делакруа, але кейджен пірнув досередини й упав на ліжко ще до того, як Брутал встиг дійти.
Простягнувши руку, я стиснув плече Персі.
— Персі… — почав я, але більше нічого сказати не встиг. Персі ожив і скинув із себе мою руку. Опустив погляд на свої штани, побачив, що там поширюється пляма, і почервонів — густо, несамовито. Він знову зиркнув на мене, потім на Гаррі та Діна. Пригадую, я подумки зрадів, що Старий Ту-Ту вже пішов. Якби він ошивався поряд, то історія розлетілася б по всій в’язниці за один день. А враховуючи прізвище Персі (у конкретному випадку з ним не пощастило), то пережовували б її зі зловтіхою протягом ще багатьох прийдешніх років.