Він замислився. А за секунду-дві в його очах з’явився той вираз — як у людини, коли їй сяйнула вдала ідея. Мені він геть не сподобався, бо будь-яка ідея, вдала для Персі, для нас була невдалою.
— В усякому разі, — сказав Брутал, — подумай, як добре буде не бачити більше того мішка гною Вортона.
Персі кивнув, і я дозволив йому встати зі стільця. Він розрівняв на собі формену сорочку, заправив її в штани, бо вилізла ззаду, пройшовся по волоссю гребінцем. А потім подивився на нас.
— Добре, я згоден. Завтра вночі ви ставите мене головним, а наступного ж дня я подаюся на Браяр-Рідж. І тоді будемо квити. Годиться?
— Годиться, — кивнув я. Той вираз усе ще був у його очах, але тієї миті я відчував надто велике полегшення й не надав йому значення.
Персі простягнув руку.
— Потиснемо?
Я потиснув. Брутал теж.
Ще більше ми дурні[56].
4
Наступний день був найзадушливішим — і останнім для нашої дивної жовтневої спеки. На заході, коли я приїхав на роботу, бурчав грім і купчилися темні хмари. З наближенням вечора вони підбиралися до нас, і вже видно було синьо-білі виделки блискавок, що миготливо вистромлювалися з хмар. Близько десятої того вечора округом Трапінґус промчав торнадо. Він убив чотирьох людей і зірвав дах платної стайні у Тефтоні. А в «Холодній горі» бушували ураганні вітри й люта буря. Згодом у мене виникла думка, що самі небеса протестували проти важкої смерті Едуарда Делакруа.
Спочатку все йшло дуже гладко. Дел тихо провів день у камері. Зрідка він грався з Містером Джинґлзом, але здебільшого просто лежав на ліжку і гладив мишеня. Вортон намагався кілька разів зчинити гармидер. Одного разу він прогорлав до Делакруа щось про мишачі бургери, якими хтось поласує, коли старий Щасливчик П’єр уже витанцьовуватиме тустеп у пеклі. Але дрібний кейджен не відповідав, і Вортон здався (мабуть, вирішив не марнувати зусиль).
О чверть на одинадцяту прибув брат Шустер і потішив нас тим, що виголосить із Делом «Отче наш» кейдженським діалектом французької. Нам це здалося добрим знаком. У цьому ми, звісно, помилилися.
Свідки почали з’їжджатися ближче до одинадцятої. Здебільшого вони тихо перемовлялися між собою про загрозливу погоду й обговорювали можливість зникнення електроенергії та відтермінування страти. Схоже, ніхто з них не знав, що Старий Іскрун живився від генератора. І якщо в генератор не поцілить прямим влучанням блискавка, шоу триватиме. Гаррі того вечора мав сидіти у щитовій, тож він, Білл Додж і Персі Ветмор попрацювали «білетерами»: проводили людей до стільців і в усіх запитували, чи не хочуть вони холодної води. Серед глядачів було дві жінки: сестра дівчини, яку зґвалтував і замордував Дел, та мати однієї з жертв пожежі. Друга дама була повною, блідою й рішуче налаштованою. Вона повідомила Гаррі Тервілліґеру, що сподівається побачити порядно наляканою ту людину, на страту якої прийшла подивитися. Вона сподівається, що йому вже відомо — у пеклі для нього розпалили піч і прислужники Сатани вже чекають його не дочекаються. А по тому вона розридалася і сховала обличчя в мереживній хусточці завбільшки з подушку.
Раптом над головами розірвався нестямний грім, якого бляшаний дах нітрохи не притишував. Люди стривожено перезирнулися. Чоловіки, яким, судячи з вигляду, було дуже некомфортно в краватках, стирали піт, що струменів розпашілими щоками. У коморі пекло дужче, ніж у печі. І авжеж, усі повсякчас зиркали на Старого Іскруна. На початку тижня люди могли ще кидати дотепи про цей свій обов’язок, але до пів на дванадцяту тієї ночі всі дотепи куди й ділися. Свою писану розповідь я почав словами про те, що для тих, кому світило сідати на той дубовий стілець, весь гумор із ситуації вивітрювався вмить. Але не тільки страченці губили усмішку, коли наближався час. Він просто здавався таким оголеним, причаївшись навпочіпки там, на своїй платформі, із затискачами, що стирчали на обидва боки від ніжок, схожими на фіксатори для хворих на поліомієліт. Розмови майже вщухли. І коли знову вдарив грім, пронизливий і близький, наче хряскіт, з яким падає дерево, сестра жертви Делакруа тихо скрикнула. Останнім, хто мав посісти своє місце в глядацькій залі, був Кертіс Андерсон, заступник начальника в’язниці Мурза.