— Усе гаразд? — питає Опта.
— Так… Тобто не зовсім… У бабусі проблеми з нетриманням сечі.
— Співчуваю.
— Піду завтра побалакаю з тим її лікарем.
— Добра ти людина, Феліксе.
Добра людина? Ніхто й ніколи не казав мені чогось, що настільки б мене здивувало.
— Не жартуй. Адже я абсолютно нормальний.
— Чесно? Я не знаю нікого, хто був би настільки нормальний, як ти. Але класно нам гралося, скажи? Хочеш прийти на наступну репетицію, через тиждень?
— Звичайно, — кажу. І вирішую витягти клавіші із шафи.
Віка
Написала до Майкла й дала йому лінк на свій профіль на ФБ. Він одразу додав мене в друзі. Ну, принаймні один знайомий у мене є. Його звуть Dark Mickey[4] і на аватарці в нього чорний мотоцикл. А на обкладинці якийсь захід сонця над морем. Якби я мала робити висновки на підставі його профілю, то хм… він любить мотоцикли, але трохи романтик? Я на обкладинку поставила фото борда, такого рожевого. І в коментарі написала «Люблю мріяти».
Написала теж есемески дівчатам, що маю для них дуже цікаві новини. Чорт, мені без них усе-таки страшенно самотньо, сподіваюся, що вони врешті перестануть ображатися. І мова вже навіть не про те, хто правий, а хто ні, мені просто хочеться, щоб було, як раніше.
«Ну, що за новини?» — питає Майка.
«У мене є профіль на ФБ».
Вона не витримує й дзвонить мені.
— А хіба не треба бути дорослим? — питається.
— Ні. Мені брат колись казав, що треба мати принаймні дванадцять років, але ніхто цього не перевіряє. Адже там не конче вказувати дату народження.
— Загалом там усе може бути неправдою, так? — каже Майка. — Можна все вигадати, так, як ми тоді це робили, еге ж?
— Ну, хіба що додаси там фото…
— Фоток повно в інтернеті, можна собі стягнути, яку хочеш.
— Загалом ідея супер, ні?
Ми теревенимо з півгодини, Майка збуджена, каже, що влаштує спеціальну зустріч Орлиць. І тоді до моєї кімнати, навіть не постукавши, заходить Фелікс і питає, чому я досі не сплю. Ти диви, нарешті сестрою зацікавився!
— З ким ти говорила?
— З Майкою.
— То ви вже помирилися?
— Ну… не знаю, мабуть, так.
— Це добре, правда?
Усміхаюся. Бо це справді добре.
— Ти бачила десь мої клавіші? — питає Фелікс.
— Ти ж не збираєшся зараз грати?
Він здурів. Бабуся хвора, купа роботи, а він на клавішах гратиме. Він же казав, що кидає грати й навіть збирався продати синтезатор через інтернет.
— От, власне збираюся.
— Але ж ти казав…
— Віко, — психує мій брат, — то ти бачила чи ні?
— Так. Ти ж сам запхав його до шафи у вітальні.
Він зникає. І, чесно кажучи, вираз обличчя в нього дивний. Останнім часом він узагалі дивний. Уже навіть не нарікає на це все й не згадує про маму. Насправді, він виглядає задоволеним життям. Якщо чесно, я ніколи не бачила, щоб у нього був такий гарний настрій.
Опта
Вдома погано. Тато виглядає, наче суцільне втілення смутку. І що мені робити з цим? А найгірше, що попри це в мене чудовий настрій. Навіть доводиться стримуватися, щоб цей хороший настрій так не ліз із мене, татові було б прикро. Роблю йому чай, утішаю, як можу, але це не дуже допомагає. Не дивно: тепер у нього навіть роботи немає, і він сидить тут цілісінький день сам, як палець. На його місці я б, напевно, теж була пригнічена.
Думаю про ту пісню, «Eleanor Rigby». Ні, ну батькові я її не гратиму, бо він би ще більше засумував. Але самотність — це справді найстрашніше. Я добре розумію, що хоч у тата є я, це насправді не те саме, що… Що він хотів би мати когось близького, якусь жінку. Зараз я це ще краще розумію, бо в мене в самої є… друг.
Тоді, на тому стадіоні, мені так хотілося, щоб Фелікс поцілував мене. Звісно, я думала, що на такі речі ще, може, зарано, але якби він це зробив, я б точно не опиралася. Але навіть те, що ми так обійнялися, це ж, напевно, щось означає? Звичайно, дуже ймовірно, що він просто хотів мене втішити абощо, коли я розповіла йому про маму. Не знаю. Але мені здається, що, може, це було все ж таки щось більше, ніж просто звичайне втішання. Мені хочеться так думати. І сьогодні я теж бачила, як він дивився на мене. Утім, може, мені здалося? Чорт, я навіть не уявляла, що це так складно. Де такому можна навчитися? Мені тринадцять, а в цих питаннях я почуваюся, як мала дитина.
Я рада, що ми побачимось на репетиції. Мені б хотілося вмовити Фелікса… може, б він зіграв зі мною на Ловицькій? Разом було б легше.
Треба більше вправлятися, але зараз у мене немає часу. Мушу взятися за математику. Нам стільки задають, можна подумати, що дні гумові. І кожен учитель дивиться лише на свій предмет, наче інших взагалі не існує.