Я завжди хихочу на цьому місці.
— Пам’ятаю, у неї був такий гарний білий кожушок і світлі чобітки, але вона змерзла на цій прогулянці. Ми пішли на Старе місто, а я як дурний розповідав їй про те й се, аж раптом зрозумів, що вона страшенно мерзне. Вона нічого не сказала, але тремтіла, як осика. Ми зайшли до маленької кав’ярні попити чаю, зараз її вже, на жаль, немає… І сиділи там, доки її не зачинили. А тоді твоя мама розпереживалася, бо до гуртожитку потрібно було повернутися, здається, до десятої. Я провів її, на щастя, обійшлось без проблем. Але… Знаєш, я ніколи не забуду того першого побачення.
— Перше побачення з першою дівчиною… — кажу замріяно.
— Ну… Загалом мама не була моєю першою дівчиною.
— Hi? — ця новина мене вражає. Як це так? Я завжди була переконана, що до мами в тата нікого не було.
— Але вона була найважливішою дівчиною і єдиною дружиною, цього достатньо.
— То в тебе перед тим була дівчина? — зрозуміло, що я розвиваю тему, коли він уже проговорився.
— Так, у ліцеї, але це така історія… Краще не згадувати.
— Чому?
— Неважливо. А тобі хіба не час спати? Зрештою, тобі треба набратися сил перед завтрашнім днем. Адже ти йдеш на перше в житті справжнє побачення.
Я жбурляю в нього подушкою. Маю таку звичку, що коли мене хтось сердить, я кидаюся подушками. А навіть як не сердить, то для сміху.
Фелікс
Чекаю на Опту на трамвайній зупинці. Так ми домовились. Вона має під’їхати трамваєм, а тоді прогуляємося вниз, Морським Оком[7] аж до Лазенок. Чесно кажучи, погода не надто прогулянкова. Із самого ранку дощить, від жовтневих залишків бабиного літа не зосталося й сліду, і вже навряд чи потепліє. Неухильно наближаються листопадові дощі, вони починаються вже з Дня всіх святих.[8] Мені здається, що погода в цей день завжди гірша, ніж у попередні, а потім стає ще огиднішою. Попереду ще тиждень, але вже відчувається, як наближається свято померлих.
На щастя, я взяв велику парасолю, якщо буде злива, матимемо під чим сховатися. Це навіть могло б бути романтично… Уявляю, як ми, обійнявшись, йдемо нога в ногу під великим чорним кажаном.
І тут із трамваю виходить Опта. Як завжди, у неї приголомшливий вигляд, цей рожевий шкіряний плащ, мабуть, один з її нових трофеїв. От чого-чого, а секондів на Пулавській не бракує, а вона розповідала, що знає, де й коли привозять новий товар, окрім того, знайома з кількома власницями, і ті іноді відкладають для неї щось цікаве. До плаща Опта вдягла крислатого чорного капелюха, ну, і зелені мартенси, котрі личать до всього.
Поруч із нею я почуваюся трохи незручно, бо вдягаюся абсолютно звичайно й нецікаво, і навряд би наважився так експериментувати з одягом. Але я люблю дивитися на неї. Сьогодні вона схожа на фламінго. Дуже веселого фламінго, бо всміхається від вуха до вуха. Мені стає тепло на душі, бо, може, це я причина її радості.
— Привіт, — каже вона. — Давно чекаєш?
Я б хотів сказати їй, що чекати на неї — це найбільше задоволення, що це як у «Вінні-Пухові»: саме чекання вже радує. Але не скажу. А може, скажу.
— Я люблю чекати на щось приємне.
— Є така мить, — саме перед тим, як ти ось-ось допадешся до меду,[9] — цитує Опта й дзвіночки її сміху заповнюють простір довкола.
— Звідки ти знаєш, що я подумав про Вінні-Пуха?
Вона знизає плечима.
— Просто знала. Може, нас єднає невидима нитка.
Думаю, вона поцілила в яблучко.
— Мабуть, не варто зізнаватися, але я все ще люблю «Вінні-Пуха». Для мене він безсмертний, — упевнено каже Опта.
— А хто тобі найбільше подобається з героїв? Знаєш, такий психологічний тест.
— Вгадай.
— Пух!
— Зараз ображуся! — Опта хихоче й відкидає назад хвилю рудого волосся. — Я і дурненький ведмедик?
— Мені йшлося радше, що…
—... що я товста.
— Опта! Ти зовсім не товста. Мені йшлося про те, що ти любиш їсти. Що отримуєш від цього задоволення.
— Так от, любий Феліксе, мені б не дуже хотілося щодня їсти одне й те саме, а ведмедика не цікавить світова кухня. Ні, найбільше я люблю Тигру.
— Гіперактивну тваринку?
— Так, веселе стрибуче звірятко, яке всіх дратує.
— Він трохи дитинний, тобі не здається?
— Але це, напевно, краще, ніж бути надто дорослим у надто молодому віці.
— Припини! Бо зараз я ображуся.
— А ти хто? Кролик чи Сова?
8
1 листопада. У цей день у Польщі традиційно провідують померлих на кладовищах, впорядковують могили, прикрашають їх квітами й запалюють лампадки