— Як тобі там було? — спитав Хосефіно. — Розкажи, Літумо.
— Як могло бути, друже? — озвався Літума, здивовано розплющуючи маленькі очиці. — Дуже погано.
— Тебе лупцювали, брате? — спитав Хосе. — Тримали на хлібі й воді?
— Та ні, поводилися зі мною добре. Капрал Карденас звелів давати мені більше їжі, ніж іншим. Він був моїм підлеглим у сельві, хороший хлопчина, самбо[15], називали ми його Чорним. Але ж і сумне то було життя!
Мавпа вертів у руках цигарку, а тоді показав язик, примружив око, посміхнувся і, не звертаючи на них уваги, почав корчити гримаси, від яких у нього на щоках утворювались ямочки, а на лобі — зморшки. Час від часу він сам собі аплодував.
— Мною навіть захоплювалися, — сказав Літума, — мовляв, ти бравий хлопець, чоло[16].
— І правильно, брате, ясна річ, ніхто не сумнівається.
— Уся П’юра говорила про тебе, друже, — докинув Хосефіно. — Багато часу минуло відтоді, як ти виїхав, а про тебе ще балакали.
— Виїхав? — здивувався Літума. — Таж я не виїхав за власним бажанням.
— У нас є газети, — сказав Хосе. — Сам побачиш. У «Ель Тьємпо» спаплюжили тебе, як злочинця, але в «Екос і нотісіас», у «Ла індустрія» назвали тебе навіть героєм.
— Ти утнув шалений номер, старий, — мовив Хосефіно. — Мангачі пишались тобою.
— А що мені з того було? — Літума знизав плечима, сплюнув і розтер ногою плювок. — Зрештою, я зробив те на п’яну голову. Інакше б я не зважився.
— Тут, у Мангачерії, ми всі уристи[17], — виголосив Мавпа, зірвавшись на ноги. — Фанатичні прихильники генерала Санчеса Серро[18], усією душею й тілом.
Підійшов до стіни, де висіла газетна вирізка, він віддав честь і повернувся на мату, корчачись від сміху.
— Мавпа вже готовий, — сказав Літума. — Ходімо до Чунги, доки він ще не заснув.
— Ми повинні тобі щось розповісти, друже, — мовив Хосефіно.
— Минулого року тут хотів оселитися априст[19], — озвався Мавпа. — Один з тих, які вбили генерала. Аж злість мене бере.
— Я познайомився в Лімі з багатьма апристами, — сказав Літума. — Їх теж тримали за гратами. Вони кляли на чім світ стоїть генерала Санчеса Серро, казали, що він був тираном. Ти хотів мені щось розповісти?
— І ти дозволяв, щоб у твоїй присутності лаяли цього великого громадянина Мангачерії? — спитав Хосе.
— Він був п’юранець, а не мангач, — пояснив Хосефіно. — То ще одна з ваших вигадок. Я переконаний, Санчес Серро навіть не перетинав межі того кварталу.
— Що ти хотів мені розповісти? — знову спитав Літума. — Кажи, старий, ти мене зацікавив.
— Не один априст, а ціла родина, братику, — правив своє Мавпа. — Збудували собі будинок, там, недалеко від Патросініо Найї, і над входом вивісили прапор апристів. Уявляєш, які падлюки?
— Щодо Боніфації, Літумо, — сказав Хосефіно. — В тебе на обличчі написано, що ти хотів би знати про неї. Чого ж не запитав нас, непереможний? Соромишся? Але ж ми брати, Літумо.
— Та що вже там, ми їх поставили на місце, — не вгавав Мавпа. — Життя їм не давали. Накивали п’ятами, як зайці.
— Спитати ніколи не буває запізно, — сказав Літума; він підвівся трохи, спершись руками на підлогу і закам’янів. Потім спокійно провадив далі: — Я не отримав від неї жодного листа. Що з нею трапилося?
— Казали, що Алехандро Молодий був апристом з дитинства, — швидко вставив Хосе. — Що коли приїжджав Айя де ла Торре[20], він ніс транспарант: «Вчителю, молодь вітає тебе!»
17
Уристи — прибічники У. Р. («Революційного союзу»), партії фашистського типу, заснованої в 30-х рр. нашого століття.
18
Санчес Серро (1889–1932) — президент Перу з 1930-го по 1931 р., що встановив у країні воєнно-фашистський режим.
19
Априст — член АПРА («Американського народно-революційного союзу»), партії, що була створена в Перу 1924 р. Спершу ця партія виступала з антиімперіалістичними вимогами, але згодом перетворилася на реакційну організацію.