І перекладач: красти, диявол, уракусакаучук, дівчинка, солдатиреатегі, пане капрал. Ну й пика! Щоб захистити очі від сонця, капрал Роберто Дельгадо знімає пілотку і притуляє її до лоба, — ну, нехай викаблучується далі, нехай верещить, ми тут луснемо зі сміху. Запитай у нього, де він навчився тих прокльонів. А перекладач: умова є умова, згоден, хазяїн Ескабіно, спустити, сеньйоре капрал. Солдати починають роздягатись, дехто вже біжить у бік річки, але капрал Дельгадо й далі стоїть біля підніжжя капірон. Спустити? Ні, ні, надто рано, нехай буде вдячний, що капітан Артеміо Кірога добра людина, бо коли б це від мене залежало, то запам’ятав би на все життя. Ну, що ж ти більше матір не згадуєш, га? Спробуй лишень, повикаблучуйся перед своїми земляками, які дивляться на тебе. А перекладач: гаразд, сеньйоре капрал, син повії. І капрал: ну, ще раз, нехай повторить, бо, власне, саме тому я залишився тут…
Лейтенант закладає ногу на ногу й відкидає назад голову: ідіотська історія, без початку й кінця, про які абетки торочить цей дивак? То така книжка з малюнками, пане лейтенант, щоб навчати дикунів патріотизму; в управі їх залишилося ще трохи, але вони вже спорохніли, дон Фабіо може їх вам показати. Лейтенант розгублено дивиться на жандармів, а тим часом агварун і Адріан Ньєвес далі гарчать упівголоса. Офіцер звертається до сержанта: чи це правда про дівчинку? Хум голосно: дівчинка! Диявол! А Важкий: т-с-с, зараз говорить лейтенант, — і сержант: хто там його знає, тут дівчат крадуть день у день, можливо, це й правда, хіба не казали, що ті бандити з Сантьяго завели собі цілий гарем? Але цей поганин усе мішає докупи, і важко зрозуміти, що мають спільного абетки з тим його каучуком і з тією дівчинкою? У нього в голові все переплуталось. А Малюк: якщо це були солдати, то ми з ними не маємо нічого спільного, чому він не йде скаржитись до гарнізону Борха? Лоцман і Хум гарчать, жестикулюють, і Ньєвес: він там був уже два рази, однак ніхто не хотів його вислухати, лейтенанте. А Блондин: треба бути дуже злопам’ятним, щоб ворушити цю справу вже стільки часу, сеньйоре лейтенант, він міг би вже про це й забути. Лоцман і Хум гарчать, жестикулюють, і Ньєвес: Хум каже, що в селищі у всьому звинувачують його, і він не хоче повертатись до Уракуси без каучуку, шкур, абеток і дівчинки, хай побачать, що він був правий. Хум говорить далі, зараз повільніше, не підіймаючи рук. Два хрестики рухаються водночас з губами, як два пропелери, які не можуть розкрутитись на повні оберти, — починають обертатись і сповільнюються, знову починають і знову зупиняються. Про що він зараз каже, доне Адріан? І лоцман: згадує цю історію й клене всіх, хто його повісив. Лейтенант перестає клацати підборами: повісили? Малюк вказує у бік площі Санта-Марія де Ньєви: на тих капіронах, пане лейтенант. Паредес може вам це розповісти, він був присутній при тому, казав, що дикун скидався на апарайму[24], бо її так чіпляють сохнути. Хум видає зливу гортанних звуків, зараз він не плюється, але шалено жестикулює, і лоцман: його повісили на капіронах за те, що він казав правду, лейтенанте. А той: яку правду?..