— Я вас слухаю. Що ви знаєте про Землю Санникова?
— Дозвольте спочатку пояснити, хто я, — відповів юнак. — Я прожив п’ять років як політичний засланець у селі Козачому, біля гирла річки Яни. Живучи в цьому ведмежому, краще сказати — біловедмежому, закутку, — я познайомився з місцевими так званими промисловцями — грубими, неосвіченими людьми, з погляду столичної культури, але людьми з добрим серцем і сміливою душею. Кожного року, навесні, коли дні стають довгими, але лід ще міцний, вони здійснюють відважні поїздки на Новосибірські острови за мамонтовими бивнями, яких там багато. Серед цих промисловців дехто ясно бачив Землю Санникова і твердо переконаний у її існуванні.
— Це непереконливо! — зауважив Шенк. — Ви чули в доповіді, що гори, які бачили Санников і Толль, — не що інше, як величезні льодові тороси, і що гори на цій уявній землі мали б сягати двох тисяч двохсот п’ятдесяти метрів у висоту, щоб їх можна було побачити з острова Котельного. Таких високих гір серед Льодовитого океану бути не може.
— Це припущення, але не факт!
— Крім того, Толль, до висадки на острів Беннетта, марно шукав цю землю на своїй яхті «Заря», яка пропливла поблизу того місця, де передбачалася земля.
— Це може довести тільки, що земля знаходиться північніше, а не так близько до Котельного острова, як вважали Санников та інші, хто бачив її, але не точно визначив відстань, — заперечив юнак.
— Ви маєте рацію! — сказав Шенк, — Але річ у тім, що крім цих свідчень, погодьтеся — надзвичайно хистких, ми не маємо нічого іншого, точніше — нічого певного, якщо не зважати на відомості про переліт птахів кудись на північ.
— Чому ви вважаєте це недостатньо певною вказівкою? — здивувався юнак. — Ще Врангель повідомляв про це, Майдель підтвердив, а населення Півночі цілком упевнено вказує, що літня величезна кількість птахів на північному березі Сибіру переривається у двох місцях узбережжя: по-перше, від річки Хроми до річки Омолоя; по-друге, за п’ятдесят кілометрів на захід від мису Якан і до мису Риркайпій[3]. У цих місцях лов завжди незначний, зате видно переліт птахів на північ.
— Із західної ділянки птахи летять на Новосибірські острови, а зі східної — на острів Врангеля, — заперечив Шенк.
— Так вважали раніше, але це неправильно. Острів Врангеля дуже високий і скелястий та майже ціле літо залишається під снігом. Місця для гніздування таких птахів, як гуси й качки, на ньому занадто мало. Але нас цікавить західна ділянка.
— Так, із неї птахи летять на Новосибірські острови.
— На цих островах, як виявляється, літує дуже мало птахів, а більша частина великими зграями продовжує летіти на північ. Це не раз підтверджували мені промисловці в Устьянську, Руському Устьї, Ожогині, які відвідували острови, те ж саме знав і Санников. Летять: білий гусак, гага, різні качки, кулики, щиглі та інші — усі, хто живляться рослинами або дрібними тваринами, що живуть за рахунок рослин. Звідси випливає, що на півночі є суша, достатньо велика і вкрита рослинністю.
— Так, ця суша — острів Беннетта, — зауважив Шенк. — Із документа, залишеного Толлем, ми дізналися, що на цьому острові літують два види гаг, один вид куликів, снігур та п’ять видів чайок…
— Ані гусей, ані качок не згадано! — розсміявся юнак. — А вони складають більшу частину перелітних птахів. Це характерно! А чи звернули ви увагу на слова того ж документа, що Толль бачив орла, який летів з півдня ні північ, сокола, що летів з півночі на південь, і гусей, котрі пролетіли зграєю з півночі, тобто поверталися в кінці літа з цієї невідомої землі на материк.
— Цілком правильно! — підтвердив академік.
— І Толль додає: через тумани, землю, звідки пролітали ці птахи, так само не було видно, як і під час минулої навігації Землю Санникова.
— Яка у вас добра пам’ять! — здивувався Шенк.
— Я уважно слухав усю доповідь, і документ Толля підкріпив мою впевненість в існуванні Землі Санникова й саме далі на північ, ніж припускали. Це й змусило мене висловитись так категорично. Що ж стосується Беннетта, то, як ви теж чули, цей острів замалий і надто захаращений льодами, щоб давати притулок численним птахам. Толль підтвердив це: снігурі, кулики, чайки, два види гаг — ось усі його літні гості.
— Але земля, розміщена ще далі на північ, наприклад, під вісімдесятим градусом широти, має бути ще більше покрита льодами; отже, також не може прогодовувати багато птахів.
— Куди ж у такому разі летять ці дурні птахи? — розсміявся юнак.
— Справді не знаю. Можливо, через Північний полюс у Гренландію, хоч це неймовірно, — відповів Шенк, знизуючи плечима.
— А чи не можна припустити, що через якісь особливі умови Земля Санникова, незважаючи на своє північне положення серед льодів полярного океану, має клімат тепліший, ніж острови Беннетта й Новосибірські, що знаходяться південніше?
— Ну, це вже просто фантазія, даруйте на слові! — заперечив академік, трохи розсердившись. — Для такого припущення, окрім перельоту птахів, жодних підстав нема.
— Може, там знаходиться вулкан, який зігріває ґрунт, — не вгамовувався юнак, — або гарячі джерела!
— Дим вулкана давно побачили б ваші ж промисловці й мореплавці. Не забудьте, що й Нансен проплив на «Фрамі» під час свого дрейфу в льодах поблизу того місця, де передбачалась ця таємнича земля, але нічого не бачив.
— А чи вам відомо про дивне зникнення цілого народу онкілонів, який жив на Півночі? Через те, що їх тиснули чукчі, вони подалися кудись із материка з усіма своїми стадами, і більше про них ніхто не чув, і де вони — невідомо.
— Так, пригадую, про них збирали відомості Врангель, Норденшельд і Майдель. Але я не займаюсь етнографією…
Дзвінок, що голосно пролунав у бібліотеці, перервав слова академіка. Шенк підвівся:
— Треба йти слухати наступну доповідь. Але ваші міркування все-таки зацікавили мене — нам треба ще поговорити. Приходьте до мене додому за тиждень, увечері. Ось моя адреса.
Шенк дістав із гамана візитну картку і, передаючи її співрозмовникові, додав:
— Я подивлюся в літературі про цих онкілонів. І позондую в академії ґрунт щодо нової експедиції для пошуків Толля, хоча дуже сумніваюся в успіху. В усякому разі, приходьте.
Зниклий народ
Шенк був старим холостяком, який багато мандрував молодим; він проводив дослідження і в пониззі Єнісею, шукаючи залишки мамонта в тундрі, і в Забайкальській області, і на Амурі, і навіть на Сахаліні, невдовзі після приєднання цього далекого краю до Росії, вивчаючи його геологію та флору. Повернувшись до столиці, він поринув в обробку зібраних матеріалів.
Жив він самотньо й надзвичайно скромно, витрачаючи значну частину своєї академічної платні на допомогу вченим-початківцям і на субсидії експедиціям у Сибір, який його цікавив, і в полярні країни. Чимало його грошей пішло на подорож Толля, якого він високо цінував як дослідника, та на пошуки його слідів.
Повернувшись із урочистого засідання, Шенк узявся за читання відомостей про загадкове плем’я онкілонів.
Декілька століть тому вони населяли весь Чукотський півострів, але потім були витіснені чукчами до берега Льодовитого океану. За статурою, одягом, мовою та способом життя вони дуже відрізняються від чукчів, і їхніми найближчими родичами є алеути острова Кадьяк.
Норденшельд під час свого плавання на кораблі «Вега» уздовж берегів Північного Сибіру в районі мисів Іркайпій[4], Шелагського і Якан знаходив численні кинуті оселі онкілонів, які являли собою землянки своєрідного типу, до половини заглиблені в ґрунт і з покрівлею з китових ребер, присипаних землею. Під час розкопок було знайдено різні знаряддя з каменю та кістки — сокири, ножі, наконечники списів і стріл, скребки та інше, нерідко навіть ще з кістяними й дерев’яними рукоятками, що збереглися протягом віків завдяки мерзлоті ґрунту разом із ременями, котрими наконечники й сокири були прикріплені. Онкілони не знали використання заліза та інших металів і були в повному розумінні людьми кам’яного віку.
За розповідями чукчів, зібраними Врангелем, причиною зникнення онкілонів із берегів Льодовитого океану був кривавий розбрат на підставі родової помсти між їхнім вождем Крехоєм і ватажком чукчів-оленярів. Рятуючись від його переслідування, Крехой із нечисленними залишками племені спочатку укріплялися на скелях мису Північного, потім перебрались на острів Шалауров і нарешті на п’ятнадцяти байдарах вони попливли на землю, гори якої видно здалеку в Льодовитому океані з мису Якан (тобто на острів Врангеля).
4
Іркайпій на карті Норденшельда відповідає мису Риркайпій, або Північному на російських картах.