«Відомості досить бідні й суперечливі, — подумав Шенк, закриваючи останню книжку. — В усякому разі, цікаво: куди подівся цей народець?»
Протягом наступних днів Шенк, згідно з обіцянкою «промацати ґрунт в академії», переговорив із деякими академіками, найбільш зацікавленими у вивченні полярних країн, але не зустрів з їхнього боку співчуття до плану нової експедиції для пошуків Землі Санникова та слідів барона Толля. Солідного вченого, якому можна було б доручити нові дослідження полярних країн, не було, а давати гроші якомусь фантазеру було б необережно та й виклопотати їх було нелегко.
Врешті Шенку довелося підрахувати власні фінанси. Він вирішив, що тисячею-другою може ризикнути на цю справу, але це здавалося йому недостатнім.
«Ну що ж, — подумав він, — інструменти ми йому дістанемо задарма у різних відомствах, а довше як рік ця експедиція тривати не повинна. За цей час він або знайде цю землю, і тоді справу можна буде повернути зовсім інакше і кошти будуть, або переконається, що такої землі немає, і ми заспокоїмося».
Справа налагоджується
У призначений день і час юнак з’явився. Шенк чекав на нього.
— Я перечитав усе, що відомо про онкілонів, — сказав він, — і вважаю, що відомості суперечливі. Без сумніву, цей народ існував і воював з чукчами, залишив після себе оселі, кам’яну та кістяну зброю. Але куди він зник — невідомо. Залишається дійти висновку, що онкілони або загинули на одному з островів внаслідок занадто суворих умов життя й нестачі промислових тварин, або зосталися на материку й вимерли давно від якоїсь епідемії.
— Якби вони загинули на островах, там були б знайдені їхні кістки у великій кількості, — заперечив співрозмовник. — Люди безслідно не зникають. Якби вони вимерли на материку, про це б збереглися перекази в їхніх нових сусідів — якутів, тунгусів, ламутів. Таких переказів немає зовсім.
— То де ж вони нарешті? — вигукнув Шенк. — Не на небо ж їх узято живими!
— Вони, очевидно, на Землі Санникова, — там же, куди летять перелітні птахи, які, напевно, служили їм провідниками.
— Так, якби люди могли літати, я б цьому залюбки повірив. Але онкілони літати не вміли й повинні були пробратися на цю землю або водою, або льодом.
— Водою вони не пливли, тому що взяли з собою свої стада, а це занадто важкий і неспокійний вантаж для байдар.
— А льодом вони пройти не могли. За всіма наявними відомостями, Льодовитий океан замерзає не на всьому просторі, на деякій відстані від берега завжди залишається більш-менш широка смуга відкритої води. Тому жоден чукча — а вони достатньо сміливий народ — не побував на острові Врангеля і жоден промисловець — вони теж не боягузи! — не досягав острова Беннетта. І загибель барона Толля доводить, що льодом теж пройти не можна!
— Усе це цілком справедливо взагалі, — спокійно заперечив юнак збудженому академіку. — Але згадайте, що клімат не завжди однаковий, холодні періоди чергуються з теплими, залежно від сонячних плям…
— Ну звичайно, я це знаю! — зауважив Шенк.
— Ми знаємо, що онкілони перебрались на Новосибірські острови — там теж знайдено землянки та інші сліди перебування.
— Гаразд, що далі?
— Вони побачили, що це місце непридатне для життя, мало звіра, птаха і рік од року буде ще менше внаслідок полювання. Перспектива голоду мусила гнати їх далі, а наявнісь птахів, що пролітали великими зграями на північ, свідчила про те, що там має бути земля, значно багатша на дичину. Припустімо, що саме в цей час був холодний період: припало декілька особливо суворих зим і море замерзло. Ранньою весною, коли дні вже довші, онкілони благополучно перебралися на Землю Санникова.
— І вимерли там від голоду й холоду, бо неможливо припустити, щоб під вісімдесятим градусом була земля, придатна для життя людини. Гуси, качки, можливо, знаходять собі їжу на відталій тундрі, а людина…
— Людина добуває цих птахів, моржів, тюленів, білих ведмедів, рибу і живе в Гренландії та на островах на північ від Америки, на Шпіцбергені й Новій Землі, — живе, навіть любить ці полярні країни і сумує за ними, якщо потрапить на південь.
— Я бачу, ви цілковито переконані в існуванні Землі Санникова та існуванні на ній онкілонів.
— У першому я переконаний, друге вважаю єдиним можливим поясненням їхнього зникнення.
— На жаль, академія не поділяє цієї думки. Я запитував. Мої колеги переконані, що цієї землі немає і що Толль загинув.
— Дуже сумно, якщо це так, бо єдине місце, куди міг урятуватися Толль, — це Земля Санникова. Я не стверджую, що він там, але це можливо, і тільки там лишається шукати його сліди.
— Навряд чи тепер знайдуться охочі шукати цю землю та його сліди після всього, що зроблено, навіть якби знайшлися гроші.
— Я б поїхав охоче і знайшов би серед засланців Якутської області та серед промисловців північного берега надійних супутників.
— Як би ви організували експедицію, якби знайшлись гроші?
— Я маю на увазі двох засланців, які теж живуть у Козачому. Ми з ними часто обговорювали проект такої експедиції, звичайно, платонічно, бо грошей у нас немає, крім мізерної допомоги, яку царський уряд дуже неохоче видає своїм полоненим. Ми живемо зовсім як тубільці — полюванням, рибальством. Обидва товариші — люди молоді й не занепали духом на засланні; праця підтримує нас і ми загартувались. Крім того, я б узяв двох промисловців, які не раз бували на Новосибірських островах, мають собак і спорядження, досвідчені у пересуванні льодом.
— Правильно, без них вам не обійтися. А далі?
— Ранньою весною ми б перебралися льодом на острів Котельний, влаштували б собі там базу та склад і спробували б одразу ж, поки лід міцний, іти далі на північ.
— А якщо море виявиться незамерзлим, у чому навряд чи можна сумніватися?
— Про цей випадок у нас будуть дві легкі байдари, поставлені на нарти. На них спробуємо перепливти відкритий простір. Він не може бути широким — біля землі завжди є лід. Далі підемо знову на нартах до цієї землі, дослідимо її, а в кінці літа назад тією ж дорогою.
— Але тоді відкрите море буде дуже широке і на ваших байдарах з важким вантажем ви загинете безперечно. Наприкінці літа вже часто бувають хурделиці.
— Якщо не можна буде перепливти, залишимося зимувати на Землі Санникова й підемо назад ранньою весною.
— А ви знаєте, скільки корму треба собакам на цілий рік? Цей вантаж задавить вас…
— Ну звичайно. Але я не розраховую везти його з собою, а сподіваюся на велику кількість дичини на землі. За літо ми заготуємо запаси для зимівлі й переходу назад до бази.
— Але припустімо, що ніякої землі ви не знайдете?
— У такому разі ми негайно повернемось на Котельний, проведемо на ньому літо і восени, як тільки море стане, переберемося на материк. І на цей випадок, на мій погляд, малоймовірний, нам потрібен склад на Котельному, маючи на увазі можливість поганого літнього полювання.
— Чи не підрахували ви, скільки може коштувати така експедиція?
— Я думаю — не так багато. Ми троє не розраховуємо на заробіток, аби тільки прогодуватись. Двом промисловцям, звичайно, доведеться платити, але вони люди скромні. Головна витрата — собаки, їхній корм, нарти, байдари, рушниці й припас до них, одяг. Я вже прицінювався тут і в Козачому і вважаю, що тисячі дві, дві з половиною нам вистачить.
— Так, сума невелика!
— Нарти на півночі поганенькі, дерево не дуже міцне, а нам треба мати нарти найвищої якості, щоб не витрачати часу на частий ремонт. Я гадаю, краще замовити їх тут і повезти з собою. Так само рушниці й припас до них — тут це краще й набагато дешевше. Решта — на місці.