Зрештою два дні тому в справі стався прорив, якого довго чекали й сподівалися. Сина Сема[15] впіймали через штрафну квитанцію за неправильне паркування. Теда Банді — тому що він забув увімкнути фари. Гранатомета (справжнє ім’я — Кеннет Алан Терріо) взяли, бо в домоврядника його будинку в день вивезення сміття стався незначний інцидент. Він котив візок, наповнений сміттєвими відрами, по провулку, до того місця перед фасадом, звідки забирають сміття. Коліщатко візка втрапило в яму, і одне відро вивалилося. Підійшовши позбирати непотріб, домоврядник знайшов жмут дротів і жовтий клапоть паперу з написом «КАНАКО». Якби то було й усе, він би поліцію не викликав. Але до одного дроту був прикріплений капсуль-детонатор «Дайно Нобель»[16].
Ми приїхали в Центральний парк і припаркувалися біля кількох звичайних патрульних машин (згодом я дізнався ще одну штуку — у Центрального парку є власний відділок, 22-й). Ліз поставила свою копівську табличку на торпедо, і ми пішли пішки 86-ю вулицею, а потім звернули на стежку, яка веде до пам’ятника Александру Гамільтону. Це єдине, чого я не дізнався згодом; я просто прочитав бісову табличку. Чи дощечку. Чи що воно таке.
— Домоврядник сфотографував дроти, клапоть паперу і детонатор на телефон, але опергрупа отримала повідомлення лише наступного дня.
— Тобто вчора, — уточнив я.
— Так. І щойно ми це побачили, зрозуміли, що це наш клієнт.
— Звісно. Через детонатор.
— Так, але не тільки це. Той клапоть паперу. «Канако» — канадська компанія, виробник динаміту. Ми отримали список усіх, хто мешкає в будинку, і більшість викреслили без оперативної роботи, бо знали, що шукаємо чоловіка, імовірно, білого одинака. Під цей опис підходило всього шестеро квартирантів, і лише один з них колись працював у Канаді.
— Поґуґлили їх? — трохи зацікавився я.
— Точно-точно. І, крім усього, з’ясували, що в Кеннета Терріо подвійне громадянство, США й Канади. Він працював на різних будівництвах на великій білій півночі, а ще — на гідророзриві пластів та місцях добування сланцевої нафти. То був Гранатомет, мусив бути він.
Я кинув лише побіжний погляд на Александра Гамільтона: встиг прочитати табличку й зацінити його тісні штанці. Ліз тримала мене за руку й вела до стежини, яка починалася трохи далі за статуєю. Тягла, а не вела, якщо чесно.
— Ми зайшли зі спецзагоном, але його барліг був порожній. Ну, не зовсім порожній, барахло його було на місці, а от сам він зник. На жаль, домоврядник не зберіг таємницю свого великого відкриття, хоча йому наказували. Комусь розляпав, і понеслося. А в квартирі ми знайшли «Ай-Бі-Ем Селектрик».
— Це друкарська машинка?
Ліз кивнула.
— Ці крихітки випускали з різними друкарськими елементами для різних шрифтів. Один з них відповідав запискам Гранатомета.
Перш ніж ми дійдемо до стежки й лавки, якої там нема, мені треба розповісти вам ще дещо з того, про що я дізнався згодом. Ліз правду казала про те, як Терріо перечепився через власний член, але постійно повторювала це «ми». «Ми те», «ми се». Однак Ліз більше не була учасницею опергрупи, яка шукала Гранатомета. Так, вона була в другій опергрупі, яка згинула внаслідок великого шмону в департаменті, коли всі бігали, як кури з відрубаними головами, проте 2013 року Ліз Даттон у поліції Нью-Йорка трималася зубами за повітря, та й то лише тому, що в копів пипець яка взаємовиручка. А загалом її от-от мали викинути за двері. Відділ внутрішньої безпеки кружляв, як стерв’ятники над свіжим трупом тварини при дорозі. І того дня, коли вона забрала мене зі школи, її б не взяли навіть в опергрупу з розшуку серійних любителів смітити на вулицях. Їй потрібне було чудо, і я мав їй це чудо явити.
— Станом на сьогодні, — вела далі вона, — всім копам кожного району роздали орієнтування на Кеннета Терріо. Усі виїзди з міста під наглядом людських очей і камер — а ти напевно знаєш, що цих камер багато. Узяти цього гада живим чи мертвим стало для нас завданням номер один, бо ми боялися, що він вирішить відправитися на той світ у полум’ї слави. Може підірвати бомбу перед «Сакс П’ята авеню»[17] або на Ґранд-Сентрал. Тільки він зробив нам послугу.