Вона послухала, як Колтон, ким би він не був, підтвердив.
— Ти скажеш: «Якщо Кен Терріо справді був Гранатометом, то він постійно говорив про те, що закінчить там, де почав. Я дзвоню, бо ми говорили в дві тисячі восьмому. У мене збереглася ваша візитка». Ти все зрозумів? — Знову павза. Ліз кивала. — Добре. Я скажу: «Хто це?» — і ти покладеш трубку. Зроби все зараз, час не жде. І гляди не облажайся, бо я тобі так в’їбу, що не відмиєшся. Ти знаєш, я можу.
Вона закінчила дзвінок. Потім узялася міряти кроками хідник, а я знову позирнув на лавки. Пусто. Може, Терріо (чи те, що від нього лишилося) подався додому, зацінити, що там діється в старому доброму «Фредерік-Армзі».
З кишені блейзера Ліз пролунав барабанний вступ до пісні «Ходять чутки»[21]. Вона витягла свій справжній телефон і сказала: «Алло». Послухала, потім попросила: «Зачекайте, я хочу записати цю розмову». Увімкнула диктофон і сказала: «Давайте спочатку».
Коли сценарій відіграли, вона завершила виклик і сховала телефон.
— Не так сильно, як мені б хотілося, — сказала вона. — Але хіба їм буде до цього діло?
— Мабуть, ні, коли знайдуть бомбу, — відповів я. Ліз трохи стрепенулася, і я зрозумів, що розмовляла вона сама з собою. Тепер, коли зробив усе, що їй було потрібно, я став баластом.
У пакеті в неї був рулон паперових рушників і освіжувач повітря. Вона вичистила моє блювотиння, викинула все у водостічну канаву (сто доларів штрафу за розкидання сміття, згодом дізнався я) і попшикала в машині якимсь квітковим ароматом.
— Сідай, — наказала вона мені.
Я стояв, відвернувшись, щоб не дивитися на рештки своїх обідніх равіолі (що стосувалося прибирання, то, на мою думку, вона була переді мною в боргу), та коли вже зібрався сідати в машину, раптом побачив Кеннета Терріо. Він стояв біля багажника. Так близько, що міг простягнути руку й торкнутися мене, і все ще вишкірений. Я міг закричати, але перший погляд на нього застав мене між подихами, і груди неначе відмовлялися розширюватись і втягувати повітря. Таке відчуття було, що всі м’язи нерухомо застигли.
— Ще побачимось, — сказав Терріо. Його посмішка стала ширшою, і між зубами та щокою стало видно загуслу кров. — Чемпіоне.
26
Не встигли ми проїхати три квартали, як вона знову зупинила машину. Витягла телефон (справжній, не одноразовий), по тому поглянула на мене й помітила, що мене трусить. Можливо, тієї миті я не відмовився б від обіймів. Але все, що мені дісталося, — поплескування по плечу, яке мало зображати співчуття.
— Запізніла реакція, малий. До болю знайомо. Це минуще.
Після цього вона зателефонувала, назвалася детективкою Даттон і попросила Ґордона Бішопа. Мабуть, їй відповіли, що він на завданні, бо Ліз сказала: «Пофіг, хай навіть на Марсі, з’єднайте мене. Це пріоритет номер один».
Вона чекала, вистукуючи пальцями вільної руки по керму. Затим випросталась.
— Це Даттон, Ґордо… ні, я знаю, що я не в групі, але ти маєш це почути. Мені щойно дзвонили, дали наводку стосовно Терріо, людина, яку я допитувала, коли ще була при справі… ні, не знаю хто. Перевірте «Кінг Каллен» у Істпорті… там, де він починав, точно. Якщо задуматись, у цьому є певний сенс. — Замовкла й слухала. Потім: — Ти смієшся? Скількох ми тоді допитали? Сто осіб? Двісті? Слухай, я прокручу тобі повідомлення. Я його записала. Звісно, якщо телефон не підвів.
Вона знала, що не підвів, бо вже перевірила запис під час нашої короткої поїздки на три квартали. Увімкнула, щоб він послухав, а коли запис закінчився, мовила:
— Ґордо? Ти… бляха. — І дала відбій. — Кинув трубку. — Ліз понуро мені всміхнулася. — Він ненавидить мене до гикавки, але перевірить. Адже знає: раптом що, все буде на його совісті.
Детектив Бішоп справді перевірив, бо на той час вони мали можливість трохи копнути минуле Кеннета Терріо і знайшли самородок, який привернув до себе увагу в світлі «анонімної наводки» Ліз. Ще задовго до початку кар’єри в будівництві та постпенсійної кар’єри санітара в лікарні «City of Angels» Терріо зростав у містечку Вестпорт, по сусідству з Істпортом, звичайно. У випускному класі старшої школи він підробляв пакувальником і комплектувальником у «Кінг Каллені». Де його зловили на крадіжці. Коли це сталося вперше, Терріо відбувся попередженням. Після другої спроби його витурили. Але крадіжки виявилися не тією звичкою, якої легко позбутися. Згодом він перейшов до динаміту й детонаторів. Чималий запас і того, і того знайшли потім у камері зберігання в Квінзі. Усе старе, усе з Канади. Мабуть, у ті часи митники не так ретельно перевіряли багаж на кордоні.