На останню неділю серпня мама взяла нам квитки на гру «Метс» проти «Тайґерс». «Метс» продули по повній, але мені було наплювати, бо друг-видавець підігнав мамі офігенні місця (всупереч поширеній думці, в літературних агентів все-таки є друзі). Вони були неподалік третьої бази, усього за два ряди від поля. Тривав сьомий інінг, «Метс» іще не сильно відставали, коли я побачив Терріо. Я саме шукав поглядом продавця хот-догів, а коли знову глянув на поле, мій друзяка Гранатомет стояв біля боксу тренера третьої бази. Ті самі штани захисного кольору. Та сама сорочка, зліва залита кров’ю, із забризканою передсмертною запискою. Голова з воронкою від вибуху, наче хтось запустив там феєрверк типу «бомба з вишнями». Вищирявся посмішкою до вух. І так, манив пальцем.
Інфілд[24] «Тайґерс» саме запускав м’яч, і одразу після того, як я побачив Терріо, подача від шортстопа[25] до гравця на третій базі сильно відхилилася від траєкторії. Публіка заухкала і почала вигукувати звичні глузливі дотепи: «От гарно кинув, молодець, моя бабця — і та краще зможе». Але я просто сидів, так міцно стиснувши руки, що нігті вп’ялися в долоні. Шортстоп не бачив Терріо (якби бачив, то побіг би з вереском за межі поля), але він його відчув. Я це точно знаю.
А ось іще дещо: тренер третьої бази пішов підібрати м’яч, але відсахнувся, і м’яч покотився до лави запасних. Наздоганяти м’яч означало б для тренера наблизитись до потвори, яку бачив тільки я. Чи відчув той чоловік холодне місце, як у фільмах про привидів? Не думаю. Мені здається, на секунду-дві він відчув, що світ навколо нього тремтить. Вібрує, немов гітарна струна. У мене є підстави так вважати.
— Джеймі, ти чого? — спитала мама. — Ти ж мені тут зараз не впадеш від сонячного удару?
— Я в порядку, — відповів я. І попри стиснені кулаки, то була майже правда. — Ти бачиш чувака з хот-догами?
Вона задерла голову, щоб краще роздивитися, і помахала найближчому продавцеві. Що дало мені шанс показати Кеннетові Терріо середній палець. Його посмішка перетворилась на лютий вищир, він оголив усі зуби. І покрокував до лави запасних для гостей, де гравці, що чекали виходу на поле, поза сумнівом, повідсувалися на лавці, щоб дати йому пройти — самі не розуміючи, навіщо це роблять.
Я з усмішкою відкинувся на спинку сидіння. Повірити в те, що я його здолав — і не хрестом чи святою водою, а звичайним факом, — я ще був не готовий, але ця думка вже навшпиньки прокралася.
Люди почали розходитися в розпал дев’ятого інінгу, коли «Тайґерс» вели вже з рахунком 9:0, і подальша гра втратила сенс. Мама спитала, чи хочу я залишитись і побачити містера Мета Деша[26], але я похитав головою. Той Деш був для дітлашні. Я дивився на нього колись давно, ще до Ліз, ще до того, як той мудище Джеймс Маккензі вкрав наші гроші через свою піраміду, навіть до того дня, коли Мона Беркетт сказала, що індички зеленими не бувають. Давно, коли я був маленьким, і весь світ був до мене привітним.
Здавалося, що відтоді минула ціла вічність.
42
Можливо, у вас виникло запитання, якого я тоді собі не ставив: «Чому він? Чому Джеймі Конклін?» Потім я не раз себе про це запитував, але відповіді не знаю. Можу лише здогадуватися. Я думаю, все сталося тому, що я був інший, і воно — те «воно» в оболонці Терріо — ненавиділо мене за це й прагнуло завдати мені болю, а може, навіть знищити, якби мало таку змогу. Я думаю (і можете називати мене психом, якщо хочете), що я його якось образив. І можливо, було ще дещо. Я думаю, що, може — але тільки «може», — з того вже почався ритуал Чуді.
Я думаю, щойно воно почало мене діймати, то вже не могло спинитися.
Але я ж кажу — це тільки здогади. Його мотиви могли бути геть інакшими, так само незбагненними, як і сама ця тварюка для мене. І так само страхітливо-монстрячими. Як я вже казав, у цій історії багато жаху.
43
Я все ще боявся Терріо, але більше не думав, що спасую, якщо випаде нагода виконати ритуал професора Беркетта. Я лише мав бути готовий. Тобто до того, що Терріо опиниться поруч, а не через дорогу чи біля третьої бази на бейсбольному полі.
Нагода випала мені однієї суботи в жовтні. Я збирався в Ґровер-парк, пограти в тачбол зі шкільними приятелями. Мама залишила записку, в якій було сказано, що вона лягла пізно, бо читала останній опус Філіппи Стівенз, і тепер спатиме теж допізна. Я мав тихо поснідати й випити не більш ніж пів чашки кави. Ще я мав добре розважитися з друзями й прийти додому без струсу мозку чи перелому руки. А повернутись я мав щонайпізніше о другій годині. Мама залишила мені гроші на обід, я обережно згорнув їх і поклав у кишеню. У записці був постскриптум: «Я сильно змарную час, якщо попрошу тебе з’їсти що-небудь зелене, хоча б листок латуку в гамбургері?»
24
Інфілд, скорочено від «інфілдер» (англ.
26
Офіційний талісман команди «Нью-Йорк Метс», чоловік з великим бейсбольним м’ячем замість голови.