— Ні.
— Дивись мені. Не хочеться стріляти тобі в п’ятку чи в ногу. Це буде кінець твоєї кар’єри тенісиста. Відходь спиною назад.
Я так і зробив, і вона відступала спиною синхронно зі мною, щоб заблокувати мене, якщо спробую дременути. Коли ми вийшли в коридор, вона знову наказала мені роззирнутися. Я послухався. Марсдена не було, і я їй сказав про це.
— Блін. — А тоді: — Ти ж бачив той сендвіч?
Я кивнув. Сендвіч і пляшка води для чоловіка, прикутого до ліжка. По руках і ногах прикутого.
— Він любив пожерти, — пояснила Ліз. — Якось я обідала з ним у ресторані. Йому треба було лопату замість виделки й ложки. Така свинота.
— Навіщо ти залишила йому сендвіч, якого він не міг з’їсти?
— Бо хотіла, щоб він на нього дивився, ось навіщо. Просто дивився. Цілий день, поки я поїхала, щоб забрати тебе. Повір мені, постріл у голову — це саме те, чого він заслужив. Ти хоч уявляєш, скількох людей він убив своєю… отрутою щастя?
«А хто йому допомагав?» — подумав я, але за звичкою не сказав.
— А скільки б він ще прожив, як ти думаєш? Два роки? П’ять? Джеймі, я була у нього в туалеті. У нього там сидушка на унітазі подвійної ширини! — Ліз видала щось середнє між сміхом і пирханням від огиди. — Добре, прогуляймося до балкона. Побачимо, чи нема його у величезній кімнаті. Поволі.
Навіть якби було таке бажання, я б не зміг іти швидко. Бо стегна тремтіли, а замість колін, здавалося, було желе.
— Знаєш, як я роздобула код від воріт? У кур’єра «Ю-Пі-Ес»[33], який доставляв Марсдену посилки. Цей хлопець щільно сидить на коксі, я могла б переспати з його дружиною, якби захотіла. Він радо б її доставив мені, аби я тільки не припиняла постачати йому. А код від вхідних дверей мені сказав Тедді.
— Перед тим, як ти його вбила.
— А що ще мені залишалося? — таким тоном, наче я найдурніша дитина в класі. — Він би мене викрив.
«Я теж можу», — промайнуло, і знову на думку спала сутність, яку цей юнак — тобто я — міг викликати свистом. Мені б довелося це зробити. Хоча й досі не хотілося. Бо в мене могло нічого не вийти? Ага, але не тільки. Потри чарівну лампу і отримай джина, окей, молодець. Потри її та приклич демона — мертве світло — і Бог його знає, що може статися. Бог, може, й знає, а я не знав.
Ми дісталися балкона з його низьким поруччям і високим падінням. Я наважився зазирнути через край.
— Він унизу?
— Ні.
Мені в поперек уперлося дуло пістолета.
— Ти брешеш?
— Ні!
Вона хрипко розсміялася.
— Усе має відбуватися не так.
— Я не знаю, як усе має відбуватися, Ліз. Звідки мені знати, може, він надворі, балакає з Т…
Я замовк.
Вона взяла мене за плече і розвернула обличчям до себе. Усю її верхню губу заливала кров — мабуть, стрес був дуже сильний, — але вона всміхалася.
— Ти бачив Тедді?
Я опустив очі. Що було цілком достатньою відповіддю.
— Хитрюга. — Тепер вона навіть розсміялася. — Підемо надвір, подивимось там, якщо Марсден тут не покажеться. Але поки що давай просто зачекаємо. Можемо собі дозволити. Його остання шльондра поїхала в гості до родичів на Ямайку, чи Барбадос, чи ще кудись, де ростуть пальми, а до нього в робочі дні ніхто не приїжджає, усі справи він тепер веде по телефону. Коли я приїхала, він просто валявся в ліжку, дивився по телику той серіал «Джон Ло» про суд. Господи, хоч би на ньому якась піжама була чи що. Ти розумієш?
Я нічого не відповів.
— Він сказав, що пігулок немає, але в нього на пиці було написано, що бреше, тому я його надійно зафіксувала і трохи порізала. Думала, це розв’яже йому язика, а він знаєш що зробив? Він іржав з мене. Сказав: так, ага, оксі є, багато, але він ніколи мені не розкаже, де воно є. «Чого б то я розказував? — знущався він. — Все одно ти мене вб’єш». От тоді мене й осяяло. І чому я раніше про це не подумала? Muy stupido[34].
Вона стукнула себе по голові долонею руки, в якій тримала зброю.
— Я. Це мною тебе осяяло.
— Так отож. Тому я лишила йому сендвіч і пляшку води, щоб милувався, поїхала в Нью-Йорк, забрала тебе, ми приїхали назад, ніхто сюди не заявився, і ось ми тут, а де, блядь, Марсден?
— Там, — сказав я.
— Що? Де?
Я показав. Вона повернулася і, звісно, нічого не побачила. Зате я бачив, за нас обох. Дональд Марсден, він же Донні Хряк, стояв у дверях своєї круглої бібліотеки. На ньому не було нічого, крім трусів-боксерів, майже вся маківка була відстрелена, плечі залиті кров’ю, але він витріщався на мене оком, уцілілим від удару Ліз, у який вона вклала всю свою лють і розчарування.
Я несміливо підняв руку — поздоровкався з ним. Він у відповідь підняв свою.
33
UPS (United Parcel Service) — американська компанія, що спеціалізується на експрес-доставці та логістиці.