Кейт стримано роззирнулася. Юкі сиділа на задньому ряді, певно для того, щоб нікому не перешкоджати своєю високою зачіскою. В Англії – і, зауважила вона, в Ірландії теж – на японку в традиційному вбранні дивилися б, як на дику тварину, що втекла із цирку. Французи виявились більш толерантні – чи менш схильні віднаджувати клієнтів. Зрештою Юкі вже точно не була єврейкою. Клара хитрістю дістала квиток у ложу. Кейт побачила відблиск її театрального бінокля. Це було справедливо, що Клара отримала найкраще місце: адже вона зналася на пропонованих тут розвагах.
Маленький оркестр грав замогильну музику. Відвідувачам пропонували пригоститися вином, що подавали в чорних кубках з написом «ОТРУТА», і цукерками у вигляді черепів, очних яблук і жахливого вигляду плазунів. Кейт купила льодяник у вигляді кобри і облизувала її солодке рильце. Вона вела детальний список усіх кишенькових витрат, щоби потім надати його Персові[48] – помічнику месьє Еріка, який займався врегулюванням дрібних питань.
Довічна театралка, вона записувала всі свої зауваження щодо найнудніших патріотичних вистав і найвеселіших номерів мюзик-холів. Вона була присутня на прем’єрі відомої опери Ґілберта і Саллівана «Мікадо» (Юкі зізналася, що ніколи про таку не чула, хоча всі скрізь розпитували її про це) і на останній виставі провальної «серйозної драми» Ґілберта «Брантінгейм-голл». Була знайома з Оскаром Вайльдом, хоча так і не наважилася шукати зустрічі з ним тут, у Парижі, місці його вигнання. Вона сміялася з реприз Дена Ліно[49] й пісеньок Марі Ллойд,[50] затикала вуха, коли Карузо[51] брав свої найвищі ноти і коли чула індіанський клич Буффало Білла,[52] ахала, спостерігаючи за ілюзіями Маскелайна-молодшого[53] і засинала, дивлячись «Макбета» у виконанні Ірвінґа.[54] Вона бачила прибуття потяга і зникнення диявола в клубах пари й диму в Salon de Cinematographe.[55] Потрібно було щось неймовірне, аби вразити її.
Медсестри зайняли свій пост з боку від сцени, де до них приєднався високий чоловік у білому халаті. На шиї в нього був стетоскоп, а в руці валіза з медичними інструментами. Кейт гадала, чи цьому лікареві доводилось робити щось більше, ніж давати нюхати ароматичну сіль чи послаблювати туго затягнуті комірці. Як і «офіційні попередження», медичний персонал становив частину шоу, виводячи публіку з рівноваги до того, як піднімуться завіси. Кейт мусила визнати, що й сама піддалася враженню і відчуває певне frisson.[56] У залі штучний дим був не такий густий, та все ж її голову потроху заволікало туманом. Можливо, причиною «гарантованих нічних жахіть» служили опіати в суміші з гліколем.
Музика урвалася. Газові ріжки з шипінням згасли.
У темряві… пролунав смішок. Низький, неквапний, грубий сміх. Він діяв на нерви, наче знаряддя ката.
Із шурхотом важкі оксамитові завіси розійшлися. Пролунав барабанний бій, але не з оркестрової ями. Кожен стук барабана супроводжував глухий удар…
Низка рампових вогнів освітила сцену. Спалахнули прожектори. Рядами розлився запах сірки.
Сцену було декоровано… під кімнату, у якій нічого не було, крім вибілених стін, столу й забитого дошками вікна.
49
Ден Ліно (справжнє ім’я Джордж Вайльд Ґельвін, 1860–1904) – британський актор-комік вікторіанської доби.
50
Марі Ллойд (справжнє ім’я Матільда Еліс Вікторія Вуд, 1870–1922) – британська співачка й акторка мюзиклів.
52
Буффало Білл (справжнє ім’я Вільям Фредерік Коуді, 1846–1917) – американський військовий, мисливець на бізонів і шоумен, відомий тим, що влаштовував популярні шоу «Дикий Захід», які відтворювали картини з побуту індіанців та ковбоїв.
53
Невіл Маскелайн (1863–1924) – британський ілюзіоніст, син відомого ілюзіоніста Джона Маскелайна.
54
Генрі Ірвінґ (1838–1905) – британський театральний актор, відомий виконанням драматичних ролей у постановках творів Шекспіра.
55
Кінематографічний салон (