– Гаразд, – сказала вона, коли ми опинилися на паркувальному майданчику, де, звичайно ж, не було жодної тіні. – Міллі-Лу, я люблю вас, як рідну, але те, що ви мені розповіли, це безумство.
Моя шефиня не образилася.
– Може, так, а може, й ні. Може, я лише об’їлася тістечок з дикими ягодами і мені все примарилося. Роздрукуй мені звіт щодо смертей від обмороження, зареєстрованих улітку. Він же є у тебе в комп’ютері, чи не так?
Дені Вашинґтон подивилася на Міллі-Лу так, наче та в буквальному сенсі викручувала їй руки.
– Я не можу зробити цього, лише мій бос може. А в мене має бути поважна причина, щоб просити про таке…
– Навчальне дослідження, – миттєво порадила моя шефиня.
– Ви не дали мені договорити, – сказала Дені Вашинґтон уже відверто роздратованим тоном. – Найімовірніше, ви не отримаєте тих результатів, на які сподіваєтеся. Лише те, що тіла знайдені замороженими, не означає, що саме це стало причиною смерті. Коли вони нарешті розморозять тих двох, може виявитися, що вони померли від удару або серцевого нападу чи ще якоїсь недуги, типової в літньому віці.
– А якщо вони не знайдуть іншої причини? – спитала Міллі-Лу.
– Тоді вони, мабуть, запишуть, що причину не встановлено.
– І це цілком задовольнить їхніх родичів? – спитала я.
– Яких родичів? – Обличчя Дені Вашинґтон посмутніло. – Жодного родича знайти не вдалося. – Вона зітхнула. – Таке трапляється скрізь. Найближчі родичі розбрідаються по світу чи помирають молодими, а ті, що вижили, доживають віку самотні і всіма забуті. Послухайте, відділ охорони здоров’я має будь-яку інформацію – статистичні дані стосовно середньої тривалості життя, причин смерті, всього що хочете. Ви можете туди зателефонувати, розпитати про все, що вас цікавить. Вам вони розкажуть. У вас є зв’язки. – Вона обернулася до мене. – Як ваш палець?
– Якщо чесно, – сказала я, – болить.
– Еге ж, у вас на обличчі написано, – сказала Дені Вашинґтон. – Я не можу вам нічого виписати…
– У мене залишилося трохи дарвону,[200] – розсіяно промовила Міллі-Лу і поставила Дені Вашинґтон інше запитання, якого я не чула – моєю увагою цілком заволодів біль. Насправді я не усвідомлювала, що мені боляче, доки дівчина-коронер не спитала про палець – усі мої думки були про те, як спекотно на вулиці. Тепер же я збагнула, що від спеки біль стає ще важчим. Чи, мабуть, спека стає нестерпнішою від болю – я не знала.
За деякий час я почула, як поряд хтось промовив:
– Мабуть, краще заведемо її всередину.
Невдовзі після того я збагнула, що лежу на дивані з мокрим рушником на голові. Мій палець болів так, наче був затиснутий в лещатах чи в мамографі. Розплющивши очі, я побачила над собою чоловіка з дуже суворим виразом обличчя. Мабуть, це керівник Дені Вашинґтон, подумала я, сподіваючись, що її не звільнили через нас.
– Вітаю, – кволо промовила я.
Одразу ж поряд із ним виросла Міллі-Лу і вклала соломинку мені в губи.
– Пий, – наказала вона мені. Я послухалася. На щастя, вода виявилася прохолодною. – Гаразд. Їй стане краще, коли трохи відпочине. А потім я відвезу її додому.
– Якщо ви так упевнені, – промовив він, тепер уже із шанобливим виразом. – То про що ви хотіли мене запитати? Смерті, спричинені спекою?
– Не зовсім, – промовила вона і глянула ліворуч. – Дені, нічого, якщо я попрошу тебе залишитися з нею, доки говоритиму з Девідом?
З’явилася Дені, і Міллі-Лу вклала воду в її руки, а сама вивела чоловіка з кімнати, безперестанно сиплячи словами про визначні періоди аномальної спеки ХХ сторіччя.
– У вас же немає неприємностей, ні? – спитала я, сідаючи на дивані.
– Хіба що трохи, – відповіла Дені, передаючи мені воду. – Але тільки тому, що тримала Міллі-Лу надворі замість того, щоб запросити всередину. – Вона всміхнулася. – На щастя, Міллі-Лу взялася владнати всі мої неприємності.
– Що буде, коли вона згадає про трупи?
Дені Вашинґтон знизала плечима.
– Не знаю, як вона довідалася. Я їй не натякала. Як ваш палець?
– Болить трохи менше, ніж до того.
– Гадаю, мені краще подивитися.
Перш ніж я встигла заперечити, вона розмотала бинт. Я сміливо заплющила очі й відвернулася. Але тоді вона скрикнула: «От лайно!» – і я просто змушена була подивитися.
Мій палець роздувся вдвічі, шкіра навколо шва вкрилася чимось схожим на пухирці.