– Отак вже краще, – вискнув він.
Отже, Ґіньйоль з примусу дозволив Червоному Колу порядкувати у своєму театрі. Це він ужив заходів, аби скинути їхнє ярмо зі своєї трупи.
– Тобі кінець, Гюло, – виплюнув дю Руа.
Ґіньйоль знизав плечима.
Ще одна загадка дістала відповідь – таємнича особистість Ґіньйоля. Це був той самий Жак Гюло, що колись мав славу найкумеднішої людини у Франції… а потім, за легендою, наклав на себе руки. Щоб відродитися як маестро жахів.
– Комедія зробилась неприбутковою, – пояснив він Кейт. – Юрба жадала крові, дедалі більше й більше крові… Тож я вигадав нову виставу. Я розповідав правду, показуючи світ таким, яким він є.
Він підстрибнув до дю Руа.
– Але юрба не така кровожерлива, як ти, жалюгідний зіпсований покидьку. Мої жахи лиш віддзеркалюють світ, а не демонструють його таким, як я волів би його бачити. Вони є застереженням, а не планом дій – лише одиниці не здатні відрізнити одне від іншого. І лише одиницям серед одиниць настільки бракує співчуття, щоб увійти до вашого кола. Треба неабияк «удосконалювати» себе, щоб стати таким нелюдом. Тепер ти задоволений? Нарешті вдовольнив свою жагу крові, ти, бузувіре Франції?
Дю Руа відпустив свій закривавлений зап’ясток – і помер.
Отже, нащадків месьє Гюло не існувало. Ґіньйоль, керівник театру, був ніхто інший, як сам Гюло, що зазнав метаморфоз… а Театр Жахів був повсталим із небуття привидом Театру Жартів.
І посеред створених ним кривавих вистав він нічого не міг вдіяти зі своєю клоунською натурою. Попри всі ці не дуже веселі перипетії, Ґіньйоль залишався смішним.
Заключний номер вистави з восковими фігурами Легіону Жаху був своєрідним закидом, звинуваченням проти братства Червоного Кола. Ще один живий дороговказ для Янголів Музики. Ось вони, винуватці, ті самі винуватці, яких ви шукаєте… прийдіть і зупиніть їх, адже я – Ґіньйоль – перебуваю в їхній владі і нічого не можу вдіяти. Кейт шукала прихований зміст, коли все було настільки очевидно, що, навіть дивлячись із задніх рядів, можна було здогадатися.
Генерал Ассолан був і досі на ногах. Половину його обличчя заливала кров. Усі його битви відбувалися й завершувалися ще до того, як він ступав на криваве поле бою для здійснення страт. Тепер же він отримав справжні шрами на додачу до своїх медалей.
Офіцер, який зневажав боягузів, тремтів від переляку.
– Не лякайтеся, генерале, – промовила Клара. – Ви повинні залишитися живим, щоб розповісти усім іншим… іншим у Червоному Колі, наразі відсутнім, усім, хто поділяв його схильності. Час вашого панування сплив. Виставу закрито за наказом… месьє Ґіньйоля і месьє Еріка. Зрозуміло? Ви вже у відставці. А тепер забирайтеся звідси, доки моя елегантна подруга не передумала і не вирішила знову погратися з парасолькою.
Ассолану не треба було повторювати двічі. Він миттєво дременув до виходу. Меч, який він навіть не подумав вийняти, теліпався в нього при боці.
Кейт влучила момент і щосили дала дзвінкого ляпаса Кларі.
Англійська вдова злизнула краплину крові з губи і знизала плечима.
– Ми не могли сказати тобі, Кеті. Ти гарна журналістка, але не акторка.
– Чому ви не зупинили виставу ще до початку? – спитала вона, звертаючись до Юкі так само, як і до Клари. – Перш ніж хто-небудь постраждає.
– Треба було спочатку прибрати твого друга Султана, – відповіла Клара. – Погодься, складна ситуація.
Кейт бачила в цьому певний сенс, та все одно палала від гніву. Бідолашний хлопець у фраку поплатився за зволікання месьє Еріка.
Ніні, принцеса ацтеків, виступила вперед. Вона вже зняла свій головний убір.
– Листи мого батька?…
– Будуть вам повернуті, – сказав Ґіньйоль, цілуючи їй руку.
Задоволена, Ніні пішла зі сцени.
Ґіньйоль подивився на усміхненого бутафора, знервованих робітників сцени й заново прозрілих оркестрантів.
– Я знаю, вас змусив Орлов. Тепер ви на випробному терміні, та поки що працюєте тут… окрім тебе, Ролло. Ти надто насолоджувався усім цим. Іди, знайди собі інше місце, і ножі свої забери.
Ролло знизав плечима, зібрав свій арсенал і пішов.
– Орлов, – промовив Ґіньйоль, розтягуючи ім’я, – ти насмішка над людською природою, жалюгідна пародія на чоловіка. Ми маємо для тебе вакансію. Ти знайдеш свій костюм горили в комірчині. Ми зашиємо його на тобі і приклеїмо маску до твого обличчя, намертво. І ти будеш читати веселі скоромовки, грати зіркову роль у «Вбивстві на вулиці Морґ»[153] і цілком підкорятися моїй волі… інакше розділиш долю свого попередника Султана. Ти мене зрозумів?