Журнали правого спрямування почали писати зневажливі відгуки на його кривляння, і кількість його дописувачів зростала в геометричній прогресії з кожною ретельно спланованою інтелектуальною образою, кинутою на його адресу. Коли, з шестизначним авансом, надійшла пропозиція надрукувати книжку – політичну Біблію для молодих під робочою назвою «Постань проти лажі», яку брався написати від його імені письменник-лівак з «Ґардіан», Барбара була в екстазі. Як і Даррен.
Єдиною людиною, яка лишилася не надто задоволена всім цим, була його мати. Її серце розбило несподіване, до того ж публічне викриття, що її чарівний хлопчик таємно зазнавав такої страшенної муки, і навіть вона, жінка, яка обожнювала його і щодня видиралася по сходах нагору з тарілками запіканки й свого смачнющого супу з локшиною, – навіть вона була сліпа, як той заступник міністра, до мовчазної боротьби сина з його внутрішніми демонами. Як завжди, вона тримала ці почуття в собі й далі робила записи телепрограм з його участю і вирізала газетні статті. Життя тривало.
А тепер щодо відьом.
Так сталося, що одна з них працювала в ресторані в Примроуз-Гілл. Певний час вона вела тихе життя, подаючи добре вихованим відвідувачам нечувано дорогі рибні страви, і будь-яку гнівну суперечку через плутанину з бронюванням місць гамувала з осяйною усмішкою й мовчазною поступливістю, яка бачилася цілком щирою.
Якби ця відьма зустрілася з Дарреном до його перевтілення, його юнацька бравада здалася б їй чимось цілком нормальним і навіть чесним, адже, за великим рахунком, так і було. Відьма не звернула б уваги на те, як погано він поводиться зі своєю супутницею, як набридливо клацає пальцями, підзиваючи бармена, і як нечемно розмовляє зі знервованими офіціантками. Тоді він був лише самозакоханим актором у вічному пошуку захоплення, і таких скрізь було безліч – людей, які обдарували світ хіба лиш тим, що завдали мінімальної шкоди. Немає особливої небезпеки в тому, щоб обслуговувати такого пересічного клієнта.
Але цей новий Даррен устиг змінитися. Він майже бездоганно тримався на публіці. Якщо незнайомці називали його приятелем і тиснули руку, він у відповідь дружньо плескав їх по плечах. Він терпляче та з усмішкою позував із будь-яким любителем селфі у найбезглуздіших позах. Він брав рекламні листівки й викидав лише, коли їхній розповсюджувач зникав з очей. І переможно здіймав кулак, вітаючи водіїв, що радісно сигналили, упізнавши його на вулиці.
Цей вечір нічим не відрізнявся від інших. Пройшовшись килимовою доріжкою під схвальні вигуки зусібіч, він і його приятелі, Салта і Ґас, розпашілі після двогодинної випивки в барі за три будинки звідси, де подавали коктейлі в банках з-під варення, поштовхом відчинили двері в «Le Poisson Qui Boit»[155] і стали вимагати столик на трьох.
Ще задовго до того, як двері відчинилися, відьма відчула небезпеку. Вона гадала, під яким приводом можна відпроситися із сьогоднішньої зміни та піти додому, до своєї теплої квартири з кішкою, замість того щоб удаватись до виснажливого, навіть убивчого застосування виправної магії.
Але було вже пізно. Трійцю посадили за столиком біля вікна, попередньо зарезервованим, але тепер люб’язно звільненим заради зіркових гостей – і, звісно, відьма вже наперед бачила, як розгортатимуться події.
Вона намагалася триматися осторонь, подбавши, щоб їх обслуговувала Джанін, гарненька новозеландка, яка значно частіше працювала зі знаменитостями і була милою й чарівною з усіма, незалежно від їхнього статусу. Коли вибухнув очікуваний скандал після прибуття гостей, що резервували той столик, відьма залишилась на кухні. І трималася осторонь, пораючись за барною стійкою, коли Ґас почав чіплятися до Джанін, вимагаючи номер телефону, і дуже розійшовся, отримавши бездоганно чемну відмову.
Але вона вже знала, що доведеться бути присутньою під час інциденту. Тож, видихнувши повітря із запахом локриці, вона повільно попрямувала до трійці молодиків, витираючи задовгі, але чисті нігті білим рушником, заткнутим за пасок її фартуха.