Єдиний спосіб дати собі раду з минулим, думав Ріас, одним один спосіб: дати йому берега й забути раз і назавжди.
Тепер же він був змушений проти власної волі, на вимогу компанії оселитися в старому вікторіанському будинку з бурого каміння в Бруклін-Гайтс у Нью-Йорку. Це була одна з тих споруд, які він зі зневажливою посмішкою оминув би стороною, навіть якби йому довелося шукати собі житло на цій околиці чистилища. Тепер же він не лише сумував за своїм сучасним пентхаузом у чиказькому висотнику, але й був сприкрений тим, що саме його призначили на подібне завдання. Він не був приватним детективом і не мав жодних ілюзій чи амбіцій стосовно цієї професії. Дідько, він навіть не читав детективних романів і не дивився чорно-білих фільмів подібного жанру, не кажучи вже про те, щоб насолоджуватися цим нуаром. Щоб вистежити Перрі, компанії потрібен був колишній коп чи бувалий в бувальцях шахрай, а не комп’ютерник на межі алкоголізму.
Ріас жадібно зробив ще один ковток віскі «Ґленфіддіх» просто з пляшки, яку тримав на колінах, і вже, мабуть, усоте бездумно втупився очима в стелю. Він був на місці вже три тижні і навіть на йоту не наблизився до того, щоб бути допущеним до святая святих Перрі. Відколи розпочалося відрядження, компанія «Гермес Ікс» чотири рази підвищувала ліміт його витрат, але відчутних результатів усе одно не було, окрім хіба що відчутного удару по його тверезості. Знудьговані псевдодетективи завжди п’ють. Знудьговані й фінансово забезпечені псевдодетективи п’ють без просипу. Тож він цмулив оковиту і курив дешеві цигарки, пачку за пачкою, цілком ізольований у спартанській обстановці квартири на третьому поверсі, і спілкувався лише з балакучим лептопом, який було заборонено вимикати. Щоденні звіти про його досягнення мали бути надісланими до «Гермес Ікс», і він сумлінно відправляв їх. Ось тільки ці послання більше змальовували плин якоїсь безкінечної екзистенціальної нудьги, ніж містили конкретні відомості про те, як сильно він просунувся у вивченні особи, що мала стати золотим дном для «Гермес Ікс».
Здавалося, що його засмоктало до якоїсь дурнуватої комп’ютерної гри, у якій один гравець змовився з машиною і підтасовує правила, доводячи до сказу решту гравців. Безглузді інструкції сипалися на Ріаса одна за одною.
«Не представляйтеся Перрі безпосередньо».
«Не намагайтеся проникнути до квартири Перрі за його відсутності».
«Не робіть нічого, що може привернути увагу Перрі до нашого таємного спостереження».
І т. д. і т. п., знову й знову, ad infinitum, ad nauseam.[157]
Ріас повернувся думками до перших відвідин офісу Бовена, в будівлі «Гермес Ікс», у діловому центрі Чикаґо, коли йому повідомили, що він має зробити на доказ своєї відданості компанії, і до випивки в барі «Герцог» – саме тоді він востаннє бачив Дейзі.
– Що ви про це скажете? – спитав Бовен, підштовхуючи теки на столі до нього.
Ріас бігло продивився роздруківки. У них не було нічого цікавого: нашвидкуруч і з помилками написана стаття з Вікіпедії про якогось перця родом з Луїзіани на ім’я Корнеліус Перрі, котрого в середині 70-х випхали з МТІ.[158] Жодних серйозних публікацій він не мав, але примудрився вивергнути масу технічного жаргону, зневажливо критикуючи чужі праці на тему обчислювальних можливостей і складних алгоритмічних підходів до створення штучного інтелекту людського рівня. Ріас уже не раз таке бачив. Більшість матеріалів були наче взяті з пожовклих сторінок «Неймовірних історій».[159] Не зупинившись на цьому, хлопець написав якийсь навіжений підручник із дзен-буддизму і після цього остаточно зник із поля зору.
– Маячня. Знову якась дешева псевдонаукова абракадабра. Як ви можете перейматися такою дурнею? – відповів Ріас, відштовхуючи папери товстуну, що підсліпувато вдивлявся в нього крізь окуляри (укотре подумавши, що той не робить стільки, скільки йому платять). Головне, непокоїло Ріаса цієї миті – забратися з офісу «Гермес Ікс» раніше, ніж у найближчому барі приймуть останнє замовлення традиційної для четверга «щасливої години» – із шостої по сьому вечора. Найближчим баром був генделик «Ерльський герцог» – не заради сльозливої імітації назв британських пабів, а через назву однойменної пісні 60-х років.[160] Головною принадою цього закладу був не так музичний автомат, як той фурор, що спричиняла двадцятиоднорічна офіціантка Дейзі, штучна білявка і стерво із норовом Снігової королеви.
159
«Неймовірні історії» (Amazing Stories) – перший у світі масовий журнал, цілком присвячений науковій фантастиці.