Дейзі ж тим часом протирала ганчіркою склянки, і Ріас зазначив, не без зловтішного торжества, що вона робитиме це до кінця життя. Єдина можлива зміна в її ситуації, це якщо вона погладшає, а її цицьки відвиснуть до пояса, коли вона народить свого першого спиногриза, під очима проляжуть зморшки, і вона стане ще більш дратівливою, ніж була. І тоді вона пригадає, як гидко ставилася до Ріаса, і цей спогад переслідуватиме її все життя. Принаймні він на це сподівався. Від цієї думки йому робилося тепліше на душі. Вона неодмінно закінчить життя в якій-небудь смердючій дірі з одним із тих волохатих, жиром заплилих робітників, що гарують на півставки на якомусь заводі, голосують за демократів, слухають Спрінґстіна й суботніми вечорами гамселять своїх жінок після того, як добряче нажлуктяться з дружбанами…
По телевізору, підвішеному вище від рівня очей, ішла стара лірична комедія з Пеппардом і Гепберн у головних ролях.[163] Коли не було спортивних трансляцій, тут показували канал ТМС. Ріас бажав, щоб вони вимкнули до дідька це лайно. Подібне телевізійне сміття нав’язувало людям ще більш хибні надії, ніж застаріла релігія. У глибині душі він знав, що йому вистачило б однієї ночі з Дейзі, аби втратити до неї будь-який інтерес. Те, що він так уперто намагався довести їй власну цінність, лише виявляло брак цієї цінності як такої. Але якщо подібне судження і спливало в просякнутій питвом желеподібній масі його мозку, він одразу ж заштовхував його назад.
Кляті біологічні потреби – та й по всьому. По суті, він звів себе до рівня інших невдах у барі, що безуспішно намагалися затягнути Дейзі до свого ліжка. Ось ким вона його бачила – ще одним жалюгідним алконавтом, що раз у раз навідується до того самого бару. Заможний п’яничка відрізняється лише тим, що шукає дно в пляшці трохи з більшим смаком, ніж пересічний безгрішний Джо.
Хлопець, що сидів поряд із Ріасом, – кремезний, мов ведмідь, із рудою патлатою бородою і товстими окулярами, періодично буркотів, хоча й не звертав уваги на фільм. Його робітничі штани і бейсбольна кепка були вкриті плямами, а особиста гігієна наближалася до абсолютного нуля.
Ріас зробив останній на сьогодні ковток вишуканого шотландського односолодового віскі, і раптом цей дивак поряд цілком заволодів його увагою.
Товсті пальці дивака монотонно повзали екраном смартфона. Ріас устиг лише помітити, як на екрані, вируючи, проступає і змінюється геометричний візерунок яскравих кольорів. Якийсь новий ігровий додаток.
– Що за тупе лайно! До біса. Ти щось тямиш у комп’ютерах, синку? – краєм рота пробурмотів він, звертаючись до Ріаса.
– Анічогісінько, – відповів той і відштовхнув кухоль уздовж барної стійки, кинувши на Дейзі короткий – і, як він сподівався, зневажливий – погляд, перш ніж покинути бар. Уранці він вилітав з аеропорту О’Гара до Нью-Йорка, щоб уполювати найважливішу здобич.
Перші два тижні стеження пішли намарно. Ріас не проґавив можливості гульнути по-королівськи за рахунок «Гермес Ікс». Він випив багато чудового вина й добірного односолодового віскі, нанюхався якісного кокаїну і впорав кількох повій – спортивної статури білявок, віддалено схожих на Дейзі. Усі розваги було оплачено за рахунок кредитки, люб’язно наданої компанією.
До початку третього тижня згадка про Перрі навіть не з’являлася в його свідомості, аж раптом на сходах свого будинку він наскочив на дивного старигана. Той не надто змінився порівняно з паспортною фотографію, знятою в середині 70-х років, хіба що оправою окулярів.
Ну, і якщо не враховувати того факту, що тепер він справляв враження цілковитого бевзя.
Старого вів під руку набагато молодший родич, незграба трохи за двадцять, який здавався – якщо це тільки було можливо – ще більш недотумкуватим, ніж Перрі. Усе свідчило про те, що молодик доводиться тому сином чи, може, племінником.
Ріас – який уже встиг прикінчити пляшку «Мерло» і півпляшки «Ґленфіддіха» і тепер вийшов з дому в пошуках китайської їжі на винос і ще оковитої – наштовхнувся на цих двох, коли ті, наче зомбі, брели в напрямку своєї квартиру на поверх вище. Він почав розігрувати словесний гамбіт.
– Отже, ми сусіди, – сказав він. – Тож, гадаю, мені краще представитися. Ммм… Алан Колбі. Радий бачити вас обох.
– Пішли всі в дупу, – проревіло дитя. Мабуть, воно належало до тих мешканців соціального дна, у кого в житті є лише безкінечний оглушливий блек-метал, нічні тусовки з такими ж невдахами – приятелями в рольових іграх, надмірна кількість фаст-фуду і таємна одержимість жорстким (на межі законного) інтернет-порно. Сам Перрі нічого не сказав у відповідь, лише трохи слини проступило в кутику його викривленого рота, і мляві вогкі очі закотилися до стелі.