Малий запустив руку у пасмо волосся (відразливо схожого на лобкове), що стирчало з його подвійного підборіддя, і проштовхався повз Ріаса.
Єдиним, що викликало в них цікавість, був коричневий паперовий пакет під його лівою рукою, з якого, окрім китайської їжі, стирчала повна пляшка «Ґленфіддіха». Очі малого товстуна злякано розширилися при погляді на пляшку, і Ріас припустив, що їхні алькогольні смаки давно вже деградували до дешевого червоного вина – обожнюваного людьми, що живуть на соціальну допомогу.
Якби не ця коротка сутичка, Ріас повернувся би до «Гермес Ікс» і категорично відмовився від розслідування як від звичайного марнування часу. Але стерпіти, коли від нього відмахуються, він не міг, і цей малолітній пузань із його слинявим манекеном якось примудрилися зачепити його за живе. Те, що ця парочка недоумків змусила й надалі чапіти його тут, переймаючись новою метою, хай навіть на такий незначний проміжок часу, як три тижні, неабияк його дратувало. Усе це – суцільна психологічна дурня.
Гра «Мандала»,[164] яку він уперше побачив у «Герцогу», наче стала загальним фетишем. Дві повії з тих, що він зняв наступного дня, ледь здатні були відірватися від неї та наполягли, щоб він дав їм погратися в «Мандалу» між кількома збоченими статевими актами, у які, за окрему плату, вони вступили між собою – із застосуванням кокаїну і всіх можливих отворів.
Сам Ріас так і не звернув особливої уваги на гру. Він бачив її майже постійно, коли заходив у мережу чи безцільно блукав в інтернеті, але, як було вже сказано, майже кожен день відрядження він проводив у стані потенційного сп’яніння. Від часів останнього серйозного епізоду його алкоголізм суттєво просунувся вперед, і тепер, коли він прокидався, його першим імпульсом було відкрити пиво і вже потім зважено, потроху вникати в реальність протягом усього наступного дня. Це було тонке мистецтво, і він колись читав, що італійські рибалки з давніх часів майстерно володіли ним. Вони пили не поспішаючи, протягом усього дня, починаючи з моменту, коли їхні човни вирушали в море, і коли закидали сіті, але завжди знали міру, щоб не досягнути стадії тотального сп’яніння, доки не опиняться на березі в безпеці і сонце не сяде. Це була нелегка наука, оскільки вино викликає особливу спрагу, але в денний час Ріас завжди дотримувався режиму.
Лише з настанням сутінок він дозволяв собі цілковито втратити самоконтроль, і його думки поверталися до певної історії – чи, радше, байки, – написаної Френсісом Скоттом Фіцджеральдом у 20-х роках минулого століття, про одного пияка, який забувся настільки, що двадцять років поспіль не просихав, а протверезівши нарешті, відчув себе цілковитим чужинцем у Нью-Йорку, якого ніколи фактично не полишав.
Відтоді відстежувати кроки Перрі стало для Ріаса особистою справою, і одного вечора, кілька діб по тому, він зміг улаштувати світський захід.
У той самий час, коли двоє ненормальних поверталися після чергової вилазки до великого страшного навколишнього світу, він сидів на сходах, стискаючи між колін паперовий пакет із двома свіжими пляшками «Ґленфіддіха» і безліччю апетитних наїдків. Він стежив за парою тарганів, які виписували кола один біля одного на пожовклих шпалерах, що відвалювалися від стін, і на мить йому здалося, ніби вони вимальовують якусь криву спіраль під невтомним оком єдиної лампочки під стелею. І саме вчасно він почув, як Перрі з його хлопцем човгають вгору сходами, на ходу сварячись. Їхній діалог являв собою суцільний обмін тупостями.
– Це ти зробив, синку. Набридло вже.
– Відвали, тату. Не я. Хочу погратися.
– Це все, що в тебе на думці.
– Нє. У нас знов закінчилося бухло, тату.
– Господи Ісусе, ти можеш уже стулити пельку?
Ріас виклав уміст коричневого паперового пакета на сходинку перед собою, наче пожертву для якогось язичницького божества.
Підіймаючись, батько і син зупинилися, перезирнулися і знову витріщилися на пляшки, щось нетерпляче лопочучи собі під ніс.
– Було б дуже по-добросусідському, якби ви, хлопці, перехилили чарочку зі мною, – промовив Ріас, начепивши на себе найкращу фальшиву усмішку.
Усередині квартири № 5 панував суцільний безлад. Вочевидь, тут уже довгий час ніхто не прибирав. Обгортки від фаст-фуду, винні пляшки і роздушені пивні банки валялися по всій підлозі. Ріас навіть помітив кілька конвертів з ім’ям «Гермес Ікс». Послання лишилися без відповіді, а вони, поза сумнівом, містили пропозиції кількох тисяч баксів за попереднє ознайомлення з їхнім проектом. Павутиння прикрашало всі стінні шпарини в помешканні й навіть кілька немитих темних чашок і мисок в кухонній мийці. Але більше за все це лайно вражав неабиякий стиль декору. Ці двоє перетворили квартиру на інтер’єр якоїсь загадкової електронно-обчислювальної машини. Кабелі, гудіння пристроїв, апаратне обладнання, напхане в усі доступні місця. Безперестанно вмикалися й вимикалися лампи. Це було наче опинитися всередині велетенського механічного мозку. І скрізь, де не заважали електронні деталі, розташовувалися групами складні спектральні мандали – на стінах, на металевій обшивці пристроїв і на кожному квадратному метрі вільного простору.
164
Мандала – геометрична фігура, що в буддистських релігійних практиках символізує Всесвіт.