Це був стіл із двома окремими тумбами, з відкидною стільницею і шухлядами, кожна з яких виявилася замкненою. Це мене трохи заспокоїло. Принаймні містер Беррі не встиг сюди раніше за мене, але це означало, що я маю знайти ключі.
На щастя (так мені здалося) антикварні меблі – це мій бізнес, і я вже бачив схожі на цю окрему модель. У ніші для колін, зазвичай праворуч, є невеличкий гвіздок, який, якщо повернути, відчиняє потаємну вузьку шухлядку у бічній поверхні. Знаючи дещо про підозріливу й скритну натуру дядька Г’юберта, я припустив, що ключі можна знайти в потаємному відділенні, і я не помилявся. Але їхні пошуки забрали певний час – штифт виявився захований хитріше, ніж зазвичай. Надворі було вже темно, коли нарешті ключі опинилися в мене в руках. Після того я мав би піти, але я надто захопився – забувши про голод і втому, я віддався цікавості. Утім, чи було це правильним словом? Частина мене не бажала нічого знати, та чомусь я прагнув цього.
Щойно я відімкнув і відкинув стільницю, його вміст так і вивалився мені назустріч, наче чортик із табакерки. Цілу купу паперу, газетних вирізок, фотографій було набито в стіл без жодного натяку на лад і охайність. Моїм першим імпульсом було згребти всю це багатство в пакет для сміття, але щось мене зупинило.
Не гамір, а навпаки – тиша. Раптом, без будь-якої очевидної причини м’який шум дорожнього руху, що лунав здебільшого з Верхньої вулиці під вікном, зник геть. Я був подумав – щось не так із моїми вухами, але ж ні. Коли я поворушив папери в столі, шум зазвучав ще більш явно, ніж до того. Тріск пролунав, наче постріл. Я відчув, ніби невидима сила оточила мене й веде за собою.
Я сів до столу у хитке віндзорське крісло і почав проглядати й розкладати перед собою папери. Я робив це неквапно і ніби напоказ, наче офісний працівник, який знає, що за ним стежить підозріле око його боса. Чи вірив я, що за мною спостерігають? Ні. Я лише кажу, що почувався вимушеним поводитися так, наче за мною стежили.
Майже всі матеріали стосувалися його праці як фотографа. Я завжди усвідомлював, що дядько Г’юберт не досягнув особливого успіху в обраній ним професії. Кілька разів я натрапляв на згадки про його колишнє життя, але взагалі він справляв враження цілковитого невдахи, натякаючи, що його приховані таланти не отримали належного визнання. Зокрема в одному із записів він скаржився, що почувається ошуканим, але в подробиці не вдавався. Усе було викладено досить туманно, але загальне враження було таким, ніби він боровся проти цілого світу, і цей світ, у якийсь геть підступний спосіб, переміг.
За контрастом, те, що лежало зараз переді мною на столі, давало підстави припускати, що мій дядько, принаймні в 60-х і на початку 70-х, мав помітний успіх. Там були фотографії в модних журналах «Гарперз» і «Воґ», перезняті з кількох сторінок, портрети знаменитостей в «Недільних додатках», була серія репортажів про злочинний світ Лондона, ілюстрованих фотографіями для «Веніті Фейр», а також репортажі з Аскоту,[168] Генлі[169] та інших улюблених місць британського бомонду. Вирізки з газет про події у світі моди свідчили про його присутність. Вочевидь, він був тоді чимось на кшталт знаменитості. Один знімок особливо вразив мене: вісім із половиною на шість із половиною дюйма, глянцева журнальна фотографія з надрукованим підзаголовком. Але зробив її не мій дядько.
На ній був зображений молодий чоловік, що зігнувся над фотоапаратом «Гассельблад» на штативі в мить, коли він робить фотографію. Одна рука на фотоапараті, друга простягнута перед собою, ніби він показує напрямок об’єкту фотографування. На ньому сорочка з рослинним малюнком і широким коміром на ґудзиках та облиплі джинси, що вигідно підкреслюють фігуру. Його м’які біляві кучері спадають на плечі, обрамляючи обличчя серцеподібної форми й майже жіночої краси. Ікона 60-х, Адоніс із крутими стегнами, Нарцис із Карнабі-стрит. Дзеркало, влучно розташоване позаду нього, демонструвало його зі спини, а позаду – предмет його фотографування: довгоногу модель у чорних панчохах, яка елегантно вмостилася на високому барному стільці. Друкований текст на приклеєному на звороті фотографії папірці повідомляв: