— Може, вас побачили, як ви йшли. А то вже певно, що тільки ви роздяглися, мені прислали моє вбрання і зажадали ваше.
— Згодом це з'ясується…
Коли ми із шевальє отак одне одного страхали, заспокоювали, звинувачували, лаяли і перепрошували, ввійшов комісар. Шевальє зблід і зразу вийшов. Комісар був добряча душа, як то трапляється серед них часом, і, перечитуючи вдома протокола, він пригадав, що колись учився разом з юнаком, у якого було таке саме прізвище, як у мене. Йому спало на думку, що я, мабуть, родич, або син його колишнього товариша по колегії. Так воно й було. Передусім він спитав мене, хто то тікав, коли він зайшов.
— Він не тікав, — сказав я, — а вийшов. То мій найближчий приятель, шевальє де Сент-Уен.
— Ваш приятель! Чудний же у вас приятель. Чи знаєте, пане, що саме він викликав мене? З ним був батько і ще один родич.
— Він?!
— Атож.
— Ви цього певні?
— Цілковито. А як ви назвали його?
— Шевальє де Сент-Уен.
— О, шевальє де Сент-Уен, так, так! А знаєте, хто такий ваш найближчий приятель, шевальє де Сент-Уен? Шельма, помічений у сотні всіляких шахрайств. Поліція лишає на волі таких людей тільки заради послуг, які від них іноді має. Вони шахраї і виказники шахраїв. Тож і вважають, певно, що, упереджуючи та виявляючи зло, вони приносять більше користі, ніж шкодять злом, яке самі роблять…
Я розповів комісарові свою сумну пригоду, нічого не приховавши. Від того вона не здалась йому менш прикрою, бо всього того, що могло мене виправдати, не можна було ні заявити, ні довести на суді. Проте він узявся викликати батьків, притиснути дочку, пояснити справу судді й не проминути нічого, що могло б послужити до мого виправдання, але раз у раз попереджав мене, що, коли ті люди матимуть доброго порадника, влада може бути безсилою.
— Як, пане комісаре, невже я змушений буду одружитися?
— Одружитися! Це було б надто жорстоко, та я цього й не боюся. Але доведеться дати відшкодування і в цьому разі чимале…
Але ти, Жаку, здається, хочеш мені щось сказати.
Жак. Атож, хочу вам сказати, що ви були нещасніший від мене, хоч я й заплатив, не ночувавши. До того ж я, здається, зрозумів вашу історію достоту, якщо Агата була вагітна.
Пан. Не відкидайся свого здогаду, бо за якийсь час по ув'язненні комісар повідомив мені, що вона приходила заявити йому про свою вагітність.
Жак. І от ви батько дитини…
Пан. Якій я не зашкодив.
Жак. Але яку не ви зробили.
Пан. Ні заступництво судді, ні всі заходи комісара не змогли перешкодити законному ходові справи. Та дочка й батьки мали погану славу, я не одружився за ґратами. Мені присудили сплатити чималу грошову пеню на пологи та на те, щоб забезпечити життя й виховання дитини, яка виникла заходами й старанням мого приятеля шевальє де Сент-Уена і була портретом у мініатюрі. То був дебелий хлопець, якого панна Агата дуже щасливо породила між сьомим і восьмим місяцем. Йому дали добру мамку, якій я плачу досі.
Жак. А скільки вашому синові років?
Пан. Незабаром буде десять. Увесь цей час я тримав його на селі, де вчитель навчив його читати, писати й рахувати. Це недалеко звідси, і я користуюся з нагоди, щоб сплатити тим людям усе, що їм належиться, забрати його й віддати навчати якомусь ремеслу.
Жак та його пан заночували ще раз у дорозі. Вони були вже надто близько до мети своєї подорожі, щоб Жак починав далі історію свого кохання. До того ж у нього досі болить горло. Другого дня вони прибули… — Куди? — Слово честі, не знаю. — А що їм треба було робити там, куди вони їхали? — Усе, що вам завгодно. Хіба Жаків пан розказував про свої справи кому прийдеться? У всякому разі, ці справи не вимагали більше як двотижневого перебування там, куди вони приїхали. Добре чи зле вони кінчились? Знову-таки не знаю. Горло у Жака перестало боліти завдяки двом антипатичним йому засобам: дієті та спочинку.
Одного ранку пан сказав своєму слузі:
— Жаку, гнуздай і сідлай коні та наливай свою кабаківку. Треба їхати, ти знаєш куди…
Зразу так і зробили. От рушили вони до місця, де вже десять років коштом Жакового пана утримувалась дитина шевальє де Сент-Уена. На деякій відстані від житла, яке вони допіру покинули, пан звернувся до Жака з такими словами:
— Що ти скажеш, Жаку, про моє кохання?
Жак. Що дивні речі написано на небі. От зробилася бозна-як дитина. Хто знає, яку роль відіграє у світі цей байстрюк? Хто знає, чи не народився він для щастя або повалення якогось царства?