А як вміло вона при цьому ховає свою натуру бісеняти за невинним личком, подібним до лику Діви Марії! Глянеш у її блакитні очі, які немовби несміливо прозирають крізь вії, ну геть-чисто тобі невинна Нітуш.[27] Саме на її допомогу я покладаю найбільші надії.
Бегіре так уміє збрехати, немовби наївно, по-дитячому проговорившись, що неможливо не повірити.
Що ж до Ісмет-ханим... Навіщо складати вірші про троянду? Ти сама її чудово знаєш, на неї можна розраховувати в будь-якій авантюрі...
Коротше кажучи, Нермін, між нами з Гомункулусом починається запеклий матч. Про результат гри ти незабаром дізнаєшся.
XI
Сара — Нермін
Аллах нам у поміч, Нермін. Битва з женоненависником почалась. Мій успіх у ній буде найблискучішою перемогою прекрасної статі над чоловіками. Моліться за мене!
Гомункулус поки що нічого не помітив. І навіть продовжує з нечуваним нахабством нападатися на нас.
Позавчора ми під якимсь приводом запросили його до маєтку. Предметом розмови стала нова плітка, яка збурила містечко: одна дама, дружина досить поважного чиновника з фінансового відомства, кинула чоловіка з двома дітьми й утекла до Стамбула з якимсь безробітним голодранцем.
Дядина добре знала цю жінку, тож була дуже збентежена.
— Я навіть уявити не могла, що така тиха й порядна жінка може утнути таку дурість! — причитала вона.
Хтось із чоловіків наважився зауважити:
— Від дочок Єви всякого можна чекати.
Нахабство Гомункулуса вже починає заражати його товаришів.
Ці слова образили релігійні почуття нашої шановної Ісмет-ханим. Вона обурилась:
— Про жінок ви верзете казна-що, це вже ясно... Але чого ви причепилися до праматері Єви? Хіба не гріх так ображати найчеснішу з дружин пророків?[28]
Чолов’яга виявився не надто розумним, не знайшов, що сказати у відповідь, почав затинатися.
Сміливість і гнів Ісмет-ханим дужчали:
— Ну, кому там відомо, що праматір Єва злигалася ще з кимось, крім праотця Адама? Хай подасть голос!
Гомункулус, скрививши свої бридкі губи в підлій та підступній усмішці, проказав:
— Пані має рацію. Аннали історії не фіксують любовних походеньок праматері Єви... Втім, це було й неможливо... Всім же відомо, яким малолюдним у ті часи був світ. Не з мамонтом же було праматері Єві зраджувати праотця Адама!..
Ісмет-ханим оскаженіла. Але я не дала їй виплеснути емоції. Тихенько відкликала її в куток і розкрила план змови:
— Словами його покласти на лопатки неможливо... Але якщо ви допоможете, невдовзі можна буде помститися за всіх нас.
Таким чином мені вдалося залучити шановну Ісмет-ханим до лав наших союзників. Поки що найважливіша роль у Бегіре. Маленьке бісеня невідступно стежить за Гомункулусом. Мов поліцейський шпик, вона слідкує за ним, повідомляючи мене про те, куди він ходить і що робить.
Вона знайшла привід потоваришувати й частіше бачитися з ним — велосипед.
Бегіре знайшла десь на дровітні, у закутку, старий велосипед. Витягла його й віддала Гомункулусові, щоб той його полагодив.
Вчора я чула їхню розмову. Ледь не померла зо сміху. Гомункулус, сидячи на землі, маленьким насосом накачував колесо велосипеда, заклеював пробиті місця.
Бегіре, що стояла поруч, раптом зітхнула:
— Ох, швидше б вирости...
Гомункулус, не підводячи голови, відказав:
— Куди ти поспішаєш, мала? Не бійся, колись і ти будеш такою, як старші: вирядженою, розфарбованою, розцяцькованою панянкою.
Бегіре сплеснула руками й обурено вигукнула:
— Не доведи Аллах! Я не для того хочу вирости, аби стати манірницею й кривлякою. Я хочу стати спортсменкою й купити собі такий мотоцикл, як у вас.
Гомункулус, так само не підводячи голови, засміявся:
— Ця забаганка минуща, мала. Не бійся... От іще трохи підростеш, і природа своє візьме. Станеш такою самою, як вони.
Мале бісеня ще палкіше кинулося заперечувати:
— Не доведи Аллах! Терпіти їх не можу! Я хочу бути такою, як ви, Зія-бей, — спритною, дужою спортсменкою. От якби явилася мені добра пері[29] й спитала: «На кого в світі ти хотіла б бути схожою?» — чесне слово, я б, не задумуючись, сказала: «На Зію-бея».
Цього разу Гомункулус вже підвів голову й зміряв Бегіре довгим поглядом:
— Дивно. Була б ти старша, подумав би, що кепкуєш. Але ж...
Він на мить задумався, дивлячись у невинні блакитні дитячі оченята. А тоді, знову зайнявшись велосипедом, промовив звичайним тоном: