— А до тебе в сни вона приходить? — спитав я Геннадія.
— Конєшно, — мовив Геннадій. — І я її трахаю.
— Ну, а в тебе? — спитав я Олега.
Той спокійно витяг пачку сигарет, взяв одну, всунув до рота і чиркнув сірником. Випустив хмарку диму і забажав, щоб його обличчя стало холодне й непроникне.
— Я не такой ізвращенєц, как ви, — сказав зарозуміло. — Ущербность міня не восхіщаєт.
Отже, Олег брехав. Даю голову на відсіч, що й до нього приходила уві сні горбунка Зоя — це було написано на його роблено холодному й непроникному лиці.
— А під твоїми вікнами вона ходить? — спитав я тоном слідчого.
— Канєшно, — сказав Олег. — Но чіхать я на нійо хотел! І вопще, што ето ь нас за дурацкій разговор?
Але розмова в нас не була «дурацька». Випадало, що ми всі якось дивно потрапили на гачки горбунки Зої, усіх вона знеиокоїла, і всі ми борсались у якійсь сітці, сплетеній із обри-дження та захоплення.
— Та шо там казать, — як завжди просто підсумував Геннадій. — Чарує, зараза!
— Що значить чарує? — наївно спитав Юрко.
— Ну, це коли не хочеш, а тягне, — сказав Геннадій і заіржав.
2.
Сходин, ігор у шахи та карти, балачок було замало, щоб підтримувати нашу компанію, були ми народ різноякий, тож часом влаштовували гулянки, інколи офіційно, коли святкували чийсь день народження — тоді збирались у винуватця події, а часом виїжджали з магнітофоном, дівчатами і пляшками на природу, використовуючи для цього Геннадієву вантажівку, але й тут була незручність: за кермом Геннадій пити боявся, щоб не потрапити, як він казав, «у тюрягу», а коли хтось п'є, а хтось ні, то й веселощів добрих не буває. Зрештою, ми жили на околиці, притиснутій до річки, досить перебрести її чи пострибати греблею біля колишньої водокачки, і ми опинялися на безлюдді, а видряпавшись на гору, в полі, можна було знайти захищене місце і віддатися вільно гульні. Але й тут була своя незручність, бо дівчат було троє, а нас — четверо. Без дівчини ніби залишився Юрко, до речі, найскромніший серед нас і єдиний досі незайманець, бо всі інші з компанії вже пройшли це перше коло пекла, як висловлювавсь я, а з дівчат утримувала цноту тільки Оксана; Марта з Лєною цей бородатий закон давно порушили. Юрко, правда, часом з котроюсь із них гуляв — це ми влаштовували, щоб не відчував себе обділеним і відокремленим од компанії, але не взяв навіть Марти, через яку всі ми троє перейшли, бо вона з того проблем не робила. Л єна ж найбільше тяглася до Олега і, здається, його бажала скрутити, тобто з «лінивої любові» переключити на чинну, активну, через що йому тільки й віддалася, але Олег так просто не здавався, заявляючи з холодною непроникністю:
— А для чіво мене нада одна, када можна папробовать много. Молодость нада прожить.
Отже, ми вирішили організувати гулянку, а коли зійшлися з дівчатами, щоб обговорити це, Марта сказала:
— А що, коли візьмемо з собою горбунку Зою? Вона хоче в нашу компанію. Юрка, ти согласний?
— А чому я? — обурився Юрко.
— Ну, сам знаїш, нас трох, а вас чотирох, — сказала, не моргнувши Марта.
Пропозиція нас заскочила. Виявляється, горбунка Зоя вже знала про нашу компанію, познайомилася з усіма трьома дівчатами, і через них почала до нас втиратися; принаймні дівчата наші в один голос сказали, що вона непогана і що вони її в компанію взяти згодні. Чому вони стали такі однодушні, зрозуміло: кожна вже серед нас намітила собі партнера, як саме, я вже сказав, отже, перекидатися від одного до другого, як це було в нас прийнято, вже не так і хотіли.
— Я —за! — сказав Геннадій Коняка і заіржав. — Не женитися ж тобі, Юрка, з нею?
— Мне ето до лампочки, — озвався Олег. — Как хотітє! Отже, він погоджувався також. Я ж відчув глухе хвилювання,
якого до ладу не збагнув, бо чого мені хвилюватися, коли і дівчина в мене для гулянки є — Оксана, та й Юркові горбунка призначалася, принаймні цього разу. Але я знав закони нашого товариства: ми хоча й кріпилися біля котроїсь дівчини, але для різноманітності дівчатами не раз мінялися, принаймні я перекидався залюбки від Оксани до Марти, і то з резону простого — Марта була доступна, а з Леною, як казав, лишень раз пофлір-тував — без погодженості. Отже, згодом мав би ввійти у якісь стосунки із горбункою Зоєю, ах, це було якось... небезпечно чи що? У глибині душі вже зараз я сумнівався, що з Зоєю можлива «лінива любов» — надто вона всіх нас переколошматила. А ще я подумав, що Зоя, можливо, провівши перший акт чарування, як висловився Геннадій, і, по-моєму, небезпідставно,.переходила до акту другого, тобто вправно знайшла через наших дівчат лазівку до компанії і настійливо хоче до неї втиснутися — чого ж вона відтак хоче? Саме ця її, як на мене, цілеспрямована настирливість і насторожувала найбільше.