Після цього єпарх Аквилин, ідучи на лови, звелів святого Трифона зв'язаного і до коня прив'язаного, вести за собою. Немалі були й ті муки святому, бо пальці ніг його відривалися, не лише тому, що нагі були, а тоді лютий мороз був, але й кінські ноги наступали на них і топтали, і вони ламалися, і стопи йому кришилися. Мученик же, до Бога взираючи і Його любов'ю зігріваючися, на біль не зважав і співав слова Давидові: "Зміцни стопи мої на стежках Своїх, щоб не похитнулися кроки мої". І знову: "Кроки мої спрямуй, Господи, за словом Своїм, щоб не заволоділо мною ніяке беззаконня". Повторював же часто і святого першомученика слова, кажучи: "Господи, не приймай це їм за гріх". Коли єпарх повернувся з ловів, знову поставив перед собою мученика і сказав йому: "Нині, о окаянний, чи надумав ти собі премудро принести жертви богам? Чи ще в давньому своєму безумстві перебуваєш?" Відповідав святий: "Ти сам безумства й невігластва сповнений: осліпив тебе диявол, що не можеш пізнати Творця всіх і поклонитися Йому. Я ж, премудрий, не відступлю від істини, яка мене рятує". І звелів єпарх відвести святого до в'язниці, сам же відійшов у навколишні межі й затримався декілька днів. Тоді знову до Нікеї повернувся, сів на судищі, поставив перед собою Трифона святого і сказав до нього: "Чи настановив тебе довгий в путах час підкоритися царському велінню і до богів навернутися?" Відповів святий: "Бог мій і Господь Ісус Христос, що Йому служу чистим розумом, настановляючи, настановив й укріпив мене, щоб незмінну і непохитну беріг у Нього віру. Йому-бо одному, істинному Цареві й Богові, підкоряюся і до Нього припадаю — твою ж і царя твого гордість зневажаю і від тих, кого ви вшановуєте, відвертаюся". Єпарх же сказав до слуг: "Гострі цвяхи вбийте в ноги його і, водячи по граді, бийте". І зразу слуги те вчинили, і водили святого, також волочили по цілому граді, б'ючи. Страждав він від лютого болю ніг, не лише від набитих у них цвяхів, а й від сильного морозу та снігу: була-бо тоді зима велика. Проте добрий страждалець, маючи Христа перед собою і на майбутню винагороду взираючи, усе те перетерпів солодко. Коли ж знову перед єпарха його привели, дивувався кат такому терпінню святого й казав: "Доки, о Трифоне, мук не чутимеш? Доки не торкатиметься до тебе лютість болю?" Відповів святий: "Доки ти не пізнаватимеш сили Христової, що в мені перебуває? Доки не переставатимеш спокушати Духа Святого, о окаянне? Невже не зрозумів, що нездоланна всемогутність Христова?" Тоді сповнився гніву кат, звелів, назад йому руки зв'язавши і знову на дерево повісивши, бити залізом нещадно, тоді свічами опалити боки його. Коли катові слуги те все з великою старанністю чинили, раптом світло з Небес осяяло його, і вінець прекрасний зійшов на голову його, аж кати, побачивши, попадали від страху. А святий Трифон, відчувши допомогу, що зійшла згори, сповнився радости й веселощів і говорив: "Дякую Тобі, Господи, що не покинув мене без допомоги в руках ворогів моїх, але осінив головну мою в день боротьби і дав мені прибіжище спасения, і правиця Твоя прийняла мене, і нині молюся Тобі, Господи: будь завжди зі мною, утверджуючи й захищаючи мене. І сподоби мене безперешкодно здійснити подвиг цей, аби достойним бути вінець правди отримати зі всіма, що полюбили святе Ім'я Твоє, бо Ти один препрославлений навіки. Амінь".
Після цього, знову звільненого святого прикликавши перед себе, кат почав ласкаво до нього говорити: "Принеси жертву, Трифоне, великому Зевсу й поклонися образу царевому, і я тебе відпущу з почестями та дарами". Святий Трифон, посміхнувшися, сказав: "Якщо я самого царя зневажив і безумні його накази обплював, то чи маю бездушному його образові поклонитися? Не буде такого. Про Зевса ж та инших твоїх лжебогів спитай тих, що серед вас вважаються мудрими, які про них плетуть небилиці, їхні ж нечестиві діла покрити намагаючися, переклавши імена їхні на инші речі: називаючи небо Зевсом, повітря Герою, землю Церерою, море Посейдоном, сонце Аполоном, місяць Діяною. Ті ж байкарі ваші імена богів ваших звичаям і пристрастям людським нарекли: гнів і боротьбу іменують Марсом, похіть блудну називають Венерою — і так, Творця всього, Бога, залишивши, безумно сповнили вселенну ідолами й надали перевагу творінню над Творцем. Не лише ж самі, зі здорового глузду і з праведного шляху зійшовши, в душезгубне провалля стрімголов падаєте, а й нас туди ж затягти зі собою намагаєтеся, щоб ми були учасниками того ж вашого провалля і загибелі. Але нічого не досягнете, о звабники, не зможете-бо справді тих, що на Бога сильного і живого покладаються, з праведної дороги відвернути і схилити до ідолів ваших". Це чувши, Аквилин дивувався таким словам його, більшого ж гніву сповнився, звелів жорстокіше бити його — і битий був святий по цілому тілу немилостиво довгий час. Бачив же кат, що не зможе непохитного стовпа того зрушити і від віри Христової відвернути, тож дав на нього такий вирок: "Трифонові Апамійському, який чинить опір царському наказові й не хоче богам принести жертви, після багатьох накладених на нього мук відтята голова хай буде". І зразу, взявши його, воїни вивели за град на місце страти. Святий же мученик, ставши до сходу, помолився до Бога, кажучи: "Господи, Боже богів і Царю царів, святіший від усіх святих, дякую Тобі, що сподобив мене сповнити подвиг цей без перешкод. І нині молюся до Тебе, щоб не торкнулася мене лукава ловляча рука ворога невидимого, щоб не звела мене в глибину загибелі. Але святими ангелами Своїми в улюблені поселення мене введи і спадкоємцем мене Царства Свого, якого прагну, вчини, прийми в мирі душу мою, усіх же, що мене, раба Твого, згадувати будуть і, споминаючи мене, святі жертви принесуть Тобі, почуй з висоти Святости Своєї і поглянь на них зі святого мешкання Свого, подаючи їм щедрі й нетлінні дари, бо один Ти благий і щедрий Податель навіки-віків". Коли так святий молився, швидше, ніж посічений мав бути, прийняв Господь святу його душу в руки Свої. Чесне ж його тіло, яке залишилося мертвим на землі, брати, що були в Нікеї, обвивши чистими плащаницями й пахощами помастивши, хотіли в себе поховати для захисту града свого. Але святий явився їм у видінні і звелів перенести мощі свої у село Кампсаду, де народжений був. І зробили за велінням його. Так святий Трифон, з юности Богові посвячений, багато людей до Христа привівши й незліченні хвороби в людях вилікувавши, після багатьох мук, які за істину підняв, увінчаний був вінцем нетлінним від Отця, і Сина, і Святого Духа, Єдиного в Тройці Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.