Розповідають святі Отці, що святий пророк Захарія, батько Предтечі, Пречисту Діву, що увійшла задля очищення у церкву з дитинчам, поставив не на місці жінок, що очищаються, але на місці дівчат, на якому ж жінкам, що мужа мають, стояти не годиться. І коли книжники і фарисеї те бачили, то почали обурюватися, - Захарія став проти них, повідомляючи, що та Мати й після народження є Дівою чистою. Коли ж вони не вірили, розповідав їм святий, що єство людське зі всіляким творінням підкоряється Творцеві своєму, і в Його всесильній руці є, як же хоче влаштувати творіння Своє і зробити, щоб Діва народила й після народження залишилася Дівою. Через те бо й цю Матір не відлучив, казав, з місця дівчат, бо Дівою є справжньою. У той же час, коли внесли батьки дитинча Ісуса, щоб зробити за звичаєм законним щодо Нього, прийшов до церкви, Духом Святим ведений, святий Симеон-старець, чоловік праведний і благочестивий, який сподівався утіхи Ізраїлеві, що мала настати з приходом Месії. Знав-бо, що зближається вже сподіваний Месія, адже вже скіпетр від Юди перейшов до Ірода, за пророцтвом праотця Якова Патріярха, який передрік, що не піде князівство від Юди, поки не прийде сподівання народам Христос Господь, також і Даниїлові сімдесят тижнів вже скінчилося, після них же провіщено було бути приходу Месії. До того ж обіцяно було Духом Святим Симеонові не бачити смерти швидше, ніж побачить Христа Господнього. Він, поглянувши на Пречисту Діву і на Дитинча, що вона тримала, бачив благодать Божу, що огортала Матір із Дитинчам, і, пізнавши духом, що це є Месія очікуваний, приступив з ревністю і, прийнявши Його на руки з радістю невимовною і з благоговійним страхом, дяку велику підніс Богові, наче лебідь білий сивиною прикрашений, весело перед кончиною своєю співаючи і говорячи: "Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм, з миром. Не мав, — казав, — спокою у думках своїх у всі дні, на Тебе чекаючи, і з дня на день журився, коли Ти прийдеш, нині ж, Тебе бачивши, спокій отримав і печалі позбувся, відходжу звідси, радісну несучи вістку батькам своїм, сповіщу-бо про Твій у світ прихід праотцеві Адаму, й Аврааму, Мойсею ж, і Давидові, Ісаї та иншим святим Отцям і пророкам і невимовної радости сповню тих, що дотепер журилися. До них же мене швидко відпусти, аби швидко, відклавши печаль, возвеселилися в Тобі, Ізбавителі своєму. Відпусти мене, раба Свого, спочити по багатолітніх трудах на лоні Авраамовому, вже-бо бачили очі мої спасення Твоє, для всіх людей приготоване. Бачили очі мої світло, приготоване для вигнання пітьми, на просвітлення народів, для відкриття невідомих їм Божественних таїн, світло, що засіяло на славу людей Твоїх Ізраїля, яке через пророка Ісаю Ти обіцяв, говорячи: "Дам на Сіоні спасення і в Ізраїлі славу Свою". Чуючи ж таке від святого праведного старця про отроча, Йосиф і Пречиста Діва дивувалися мовленому про Нього, бачили-бо Симеона, що до Немовляти промовляв не як до немовляти, але як до старого днями, і молився не як до чоловіка, але як до Бога, що має владу над життям і смертю, що може старця зразу до иншого життя відпустити або ще в теперішньому затримати. І благословив їх Симеон, хвалячи і величаючи Пренепорочну Матір, що народила у світ Богочоловіка, і прославляючи названого батька, святого Йосифа, який сподобився бути служителем для такого таїнства. Сказав же до Марії, матері Його, а не до Йосифа — бачив-бо ясновидними очима безмужню матір: "Ось лежить цей на падіння і на вставання багатьом в Ізраїлі". На падіння тим, що не схочуть вірити словам Його, на підняття ж тим, що мають з любов'ю прийняти Його проповідь. На падіння книжникам і фарисеям, їх же осліпила злість їхня, на підняття ж — простим рибалкам і невігласам: вибере-бо він немудрого, щоб осоромити премудрих віку цього. На падіння старозаконному юдейському соборищу, на підняття ж — новоблагодатній Божій Церкві і на знамення провіщено, бо багато серед людей через Нього буде суперечок: одні говоритимуть, що благий є, инші ж — що ні, що вводить в оману народи. І покладуть Його, за словами пророка Єремії, як ціль для стріли, повісивши на дереві хресному, цвяхами ж, як стрілами і списом, поранивши, — у той час тобі самій, о Безмужня Мати, душу перейде зброя печалі і сердечного болю, коли побачиш Сина свого, на хресті прибитого. Того ж, що у світ цей без болю привела ти, Того зі світу цього з великим болем серця і риданням відпроваджувати будеш".