– Беріть його. Чого стоїте?!
Ох, як розсердився я тут, як пригону ногою, як гукону:
– Не руште мене, бо я грати вже не хочу!
Та як повернусь до будки, як торохну кулаком:
– Ти що, гад, диктатуру тут проявляти свою хочеш?!
Сашко:
– За-ві-су!
Дали завісу. Публіка регочеться, аж лягає. Вискочив тоді Сашко з будки та як гукне трудящим широким масам:
– Товариші громадяни, вистави не буде, бо Фадько Гуска все спортив і мене бити нахваляється!
А ти знаєш, яка в нас маса. Скажи, що вбий чоловіка – і вб'є. Як заревуть усі тут:
– Де Федько, давай його, сукиного сина, сюди!
Я в підпілля – під сцену.
Витягли мене звідти та як почали качати, так думав, що з Федька Гуски галушку зроблять.
– Невже ото так задоволені були, що качали тебе так дуже? – питаю Федю.
Федя довго дивиться на мене з призирством, а далі каже:
– Зануда ти грішна! Ти думаєш, на руках мене качали? Якби на руках! А то по підлозі, от защо досада бере.
3. Лист Федька Гуски
Минув день, минув другий, а потім третій і четвертий, як бачив я востаннє Федю Гуску.
Наче у воду пірнув мій Федя. Розпитував, але ніхто докладно не міг сказати, де він є.
Одні казали – на хутори пішов, другі запевняли – до дядька в гості на храм чкурнув.
І раптом на п'ятий день увечері отримуємо листа. Сидимо ми в кімнаті осередковій, коли це вбігає Ягор Еко (як ми його прозвали), матлає білим конвертом і гукає:
– Братці, лист!
– Од кого?
– Вгадайте!
– Та кажи від кого? – гуртом кинулись до нього, і Ягор вигукнув:
– Од Феді.
– Та ну? Відкіля ж це він?
– Слухайте! – і Ягор голосно прочитав:
«Комсомольському осередкові від ув'язненого Феді Гуски».
Ми, вражені, замовкли – невже Федя достукався таки тюряги? Ягор розірвав конверт і читав далі:
«Застінки Жабокрюківської холодної, 17 вересня 1927 р.
Дорогі мої товариші!
Третій день я томлюся в неволі, серед глухих стін – ув'язнений і відірваний од усього світу.
Одірваний од вас, товариші, одірваний од села свого рідного, одірваний од рідних своїх. Третій день мучусь у сирих мурах Жабокрюківської холодної й не знаю, коли все це кінчиться.
Я вже оголосив голодівку й третій день нічого, крім хліба, борщу та каші, не їм.
Вже охляв так, що й з ліжка не підводюся, лежачи їм і сплю. Ув'язнили мене ганебно й не по правді. Я протестую!
На тому тижні я пішов сюди на храм до дядька в гості, йшов і втомився, бо спека була сильна. Я заліз у соняшники біля якогось баштана, щоб спочити в холодочку.
В горлі мені сохло, і я поліз далі рачки в холодочок, коли дивлюся – кавун лежить, я й вирвав його, щоб хоч трохи у роті промочити. Коли глянув на хвостик кавунячий, аж він ще не прив'ялий, мабуть, думаю, зелений і вирвав другий. Вирвав та й лежу, відпочиваю. Коли це позаду мене як гукне:
– Ти чого по чужих баштанах лазиш?
Дивлюсь – чолов'яга з кийком. Дивуюсь:
– Хто лазив?! Ти бачив, що я лазив?
Він кийком заміряється і тремтить.
Бачу по обличчі – типовий куркуляка й за кавуна може голову розбити.
– Ти чого кавуни чужі рвеш? – не вгаває він.
Мене це образило:
– Ти, – кажу, – бачив, що я кавун рвав? Ти мені скажи, ти бачив? Кугут ти чортів, тобі тільки кавуни твої й милі, а те, що міжнародна атмосфера напружена. так то тобі й за вухом не свербить?! – Підвівся я й хотів іти геть, а він за руку мене та як гукне:
– Куме Терешку, сюди!
Дивлюсь – летить кум Терешко. Я тікати.
Бачу, що мені діватися нікуди, і навіть не пригадую, чи я вдарив кого, чи мене вдарили.
Щосили подався я геть од цієї несвідомої маси. Щось дивне діялося, товариші мої дорогі, на полі: за мною біг чолов'яга з кілком, за чолов'ягою біг кум Терешко, за Терешком хлопчик з батогом, потім вибігла баба стара й подалася навперейми мені.
Я гукав їй, щоб вона тікала з дороги, бо горе їй буде. Вона не слухала мене й покотилася від мене.
І згодом за мною бігло все живе населення баштанів.
Сил не мав я, братні, тікати, а тут ще десь собаки взялися, й мене впіймали.
Я не пручався, лише спокійно попередив, коли мене потягли до села:
– Товариші, тільки без хуліганства!
Вели мене по всьому селу, тримаючи за руки, та так, що аж пальці отерпли.
Скільки я не протестував – не допомогло.
Зараз сиджу за ґратами.
Звертаюся до вас, товариші, – рятуйте!
Влаштовуйте мітинґи, проводьте кампанію за визволення Федька Гуски.
Надішліть сюди ноту протесту. Протестуйте одностайно, масово, бо індивідуально нічого не поробиш – у колективі сила.