– Защо?
– Під час доповіді про нові методи роботи серед дівчат Химку Сапронову спробував за новою методою пригорнути, а вона в плач, – так вони й вивели. А ти ще питаєш, чи я за нові методи. Оце лежу, а спитай мене – чого я лежу? Лежу, бо по-старому робити не хочу, а от дай нові методи, тоді побачиш, що Федько зробить. Тільки, щоб дійсно методи. Щоб така – раз-раз і в дамках. Не така, як добровільницька. Оголосили – бери роботу, яку хочеш. Добре, а як я, наприклад, ніякої роботи не хочу. Так ні! На бюро звольте... От ти мені скажи, що це за добровільництво. Я за такі методи: от, приміром, я п'ю, а ти до мене так підійди з новою методою, щоб я враз пити покинув. Ото, я розумію, метода. Або ось конкретно: лежу я на печі, мені, ні вставати, ні робити не хочеться. А ти ось візьми нову методу, підійди з нею до мене так, щоб мені встати й робити захотілося.
Федько Гуска солодко позіхнув і сонно додав:
– А так звичайно, не подумавши, можна сказати: «мертва душа» Федько.
Гуска знову смачно чвиркнув через комин.
– Та куди ж ти плюєш, помийниці тобі мало? – скрикнула десь іздолу мати.
Федько несподівано моторно підвівся з місця і стурбовано гукнув:
– Хіба не в помийницю попав?
А потім, глянувши додолу, спокійно повернувся на своє місце й незадоволено промимрив:
– Чого ж ви склоку затіваєте? Пересунули помийницю на інше місце та ще й лаються. Попереджайте, як пересовуватимете.
Я почав прощатися. Гуска, чухаючи правою ногою литку лівої, байдуже запитав:
– Ідеш уже? .
– Іду.
– Ну й катись!
6. Федько Гуска «експонат»
Готувалися до «Свята врожаю».
Робота біля виставки експонатів аж кипіла.
Я влаштував відділ «Вороги врожаю», дістав самогонного апарата, діжку з-під барди, пляшки – розташував усе це, коли заходить Федько, – обдивився експонати, підійшов до апарата, далі подивився на мене й похитав головою.
– Чого, – кажу, – Федю, головою хитаєш?
Федько показав рукою на апарат і запитав:
– Що це?
– Апарат!
– Ех ти, «апарат», – обурився Федя, – насмішка це над апаратом. Хіба такі апарати та на виставку виставляти?!.. Ех ти, од життя одстав. Ти дай на виставку апарат новішої конструкції, щоб продукція його гар'ю не воняла, щоб навіть духу не чулося. Тепер, браток, боротьба за якість продукції, народ не дурак, ти йому дай продукцію чисту, як сльоза, щоб він не міг розпізнати, чи це первак першої стадії, чи сороківка. А ти апарат періоду громадянської війни виставляєш. Ех ти! Ти Федю Гуску попрохай – тому що Федя Гуска спец у цій справі.
Дивлюсь через годину – пре Федя до мене «апарат новішої конструкції» й бочку поперед себе котить.
– Це, – каже, – взамін твоєї, бо хіба в тебе бочка для закваски, – пародія якась, а не бочка; покажи бочки на п'ять відер, бо за одно відро й поганитись ніякого тобі рощоту.
На «Свято врожаю» знову Федька зустрів, та ще як зустрів.
Тільки рушили карнавалом – чуємо, гукає хтось:
– Підождіть, а я?!
Дивимося, летить до нас Федько, а ноги Федькові викрутаси найскладніші виробляють, то нога за ногу зачепиться, то як пружини розійдуться, а руки – як крила.
І до всього цього перев'язаний Федько, як дружко на весіллі, плякатом, а на тому плякаті літерами великими написано:
Підскакує до мене Федько, обхопив руками й голосом
п'яним, як дим:
– Товариш, друг ти мій партійний, ти пойми – як, стерва, дєйствує, – від однієї пляшки ухили в ногах з'явилися. Держи мене, а то додолу брякну.
Схопили його ми під руки та від карнавалу, а він упирається:
– Одскоч, опозиція, не чіпай революціонера старого Федька Гуску, – він за революцію страждав!
Насилу вкоротали його та поклали під стогом від виставки недалеко.
Кінчили карнавал, приходимо виставку відчиняти, глянув я – немає Федька.
«Ну, думаю, – чорт із ним, пішов кудись».
Відкрили урочисто виставку – народу повно.
Почали оглядати експонати, коли – чуємо – гукає хтось у відділі «Вороги Врожаю».
– Сюди, товариші, «експонат» у бочці якийсь лежить. Що воно за «ворог врожаю»?
Так гуртом і посунули.
Дивлюся – лежить хтось у бочці з-під закваски, – самі чоботи видно.
Коли це звідти, наче з бовдура, голос знайомий Федьків:
– Який я тобі, заразо, експонат? Прочитай об'яву, тоді тріпай язиком!
Гульк, – дійсно, біля ніг Федькових паличка в землю встромлена, а на паличці папірець, а на папірцеві тому рукою Федьковою написано: