Женька веліла спати й спати. А ще, за бажання, звісно, подзвонювати. А на кінець розмови чомусь вибачилася за Дена, ніби це вона була винна, що того понесло розбиратися…
Отже, зустрічі з мамою та з Іллею відпали. А вільний день котився собі далі. І незадіяними лишалися шкільні приятельки, які й досі уявлення не мали про її переїзд. Тож була нагода зустрітися і все, як то кажуть, «перетерти». Вона випрасувала спідницю, вдягла тоненької тканини літню блузку, дістала з картатої сумки босоніжки на підборах, вирівняла волосся, нафарбувалася, збризнулася парфумами й вирушила на зустріч із подружками. Адже навіть коли це подружки твоїх шкільних років, вигляд бажано мати бездоганний. Бо – свідомо чи ні – кожна буде вдивлятися в інших і порівнювати. А Женьці від учорашнього ранку було на кого рівнятися!
І от уже надвечір, коли дівчата, втомлені блуканням по місту, сидінням у кафешках, знову блуканням, обміном новинами, розмовами про різне, безглуздим реготом і поїданням солодощів, розпрощалися на Контрактовій площі, Женька озирнулася на всі боки і швидко попрямувала до місця, яке тримала в таємниці і від Іллі, і від подружок.
До моменту появи Амалії вони встигли розговоритися. На диво, між людьми, які щойно познайомилися, не виникало незручностей чи «реверансів», ну, хіба що на перших хвилинах, коли Віктор називав дівчину на «ви». Але Женька попросила «не старити» її, вони разом засміялися, і бар’єр у спілкуванні було подолано. Дівчина справді була вродженим психологом, і на її щирість та безпосередність люди зазвичай відгукувалися так само. Розмова точилася навколо акції «Живі книги», вони ділилися враженнями від «читання», а потім раптом Віктор безпомилково визначив причину, з якої дівчина подалася в Читачі. Та навіть розгубилася й подумала, чи не заперечити, але цей чоловік, очей якого вона не бачила, навряд чи становив для неї якусь загрозу. У нього свої проблеми, у неї – свої. Кожен має власні цілі і якось до них рухається.
– Так. Я небезкорислива Читачка, – всміхнулася дівчина. – Але ж хіба це заборонено? Не всі ж тут ходять розважатися, як ви. Он, розповідали, тут іще й письменниця «захостилася», сюжети вишукує для нових романів. А люди й раді ввійти в історію! Ви з нею не перетиналися? Цікаво, як виглядають живі письменниці?
– Перетинався, – стримав усмішку Віктор, – але «як виглядають» – це не до мене.
– Ой, пробачте! – знітилася дівчина й постукала себе кулаком по лобі.
– Та нічого, це навіть приємно, коли в розмові люди забувають, що я не такий, як вони, значить, не все так погано, – сказав він і раптом завмер.
– Добрий вечір! Дозволите біля вас присісти? – Женька побачила струнку худорляву жінку в довгій прямій сукні та легкому піджаку. Але увагу її привернули не розгублений вираз обличчя й не одяг пані, а мереживні рукавички, що доходили майже до ліктя, де починався вкорочений рукав піджака.
– Оце так зустріч! Прошу, пані Амаліє! Будьте як удома. – Віктор розвернувся корпусом до дами й трохи підвівся зі стільця. – Це Євгенія. Теж тутешня Читачка.
– Женя! – відрекомендувалася дівчина, і очі її розширилися від здогадки. – А ви… Невже та сама письменниця?!
– Ну, так. Але прошу, не треба привертати зайвої уваги, добре?
– Ой, вибачте, просто я… Коротше, я дуже рада! – Женька всміхнулася до нової сусідки і, підсвідомо відмітивши зміну гендерної пропорції за столом, випрямила спину, поправила волосся, і шия її, здається, миттєво стала довшою, а вираз обличчя – жіночнішим.
Спочатку розмова «а труа»[15] не клеїлася, але Віктор, знайомий з обома дамами, узявся жартувати. Розповів, що не тільки Книжці вигідно брати участь в акції (адже отримує безкоштовне пригощання). Деяким Читачам не лише духовні скарби дістаються, а й навіть пляшечка чарівного вина раптом перепадає з неба… Але то не всім, а обраним!..
Амалія вдавала, що сердиться, а Женька розпитувала про деталі вчорашньої дивної події, округлювала очі й сміялася, коли Віктор не без перебільшень розповідав, який ефект справило ожинове вино на довколишній світ – аж так гуло й гриміло над Подолом!
Якоїсь миті Амалія сама здивувалася, відчувши, ніби ця жінка за столиком – зовсім не вона, ніби то якась інша безтурботна пані, можливо, з чоловіком і донькою, проводить недільний вечір у кав’ярні й горя не знає. Хіба ж то вона може так запросто сидіти з чужими людьми, говорити аби про що, коли світ зруйнувався й розчавив її, позбавивши надії та перспектив, інтересу до власного життя й узагалі сенсу?!