— Ви вже можете зачинити двері, — мовив він до Сітриної мами, яка підкорилася, хоча Сітра помітила, як це для неї важко. Жнець ще міг розвернутись і піти, поки був у фойє, поки двері були відчинені. Але з моменту, коли вони зачинилися, він дійсно опинився в домівці.
Роззираючись, він одразу помітив Сітру. Побачивши її, усміхнувся.
— Вітаю, Сітро, — сказав він.
Почувши, що йому відоме її ім’я, дівчина завмерла так само, як і мама, коли побачила його.
— Не варто бути невихованою, — аж занадто швидко зауважила мама. — Привітайся з нашим гостем.
— Доброго дня, ваша честе.
— Привіт, — озвався її молодший брат Бен, який саме вийшов зі спальні, почувши глибоке гудіння голосу женця. Він перевів погляд від мами до сестри, думаючи про те саме, про що й вони: «По кого він прийшов? Чи це я? А чи мені доведеться страждати після втрати?»
— У коридорі я внюхав щось принадне, — вдихаючи аромат, мовив жнець. — А тепер бачу, що обрав правильну квартиру.
— Ваша честе, я саме приготувала зіті. Нічого особливого.
Сітра ніколи раніше не бачила маму такою боязкою.
— Це добре, — відреагував жнець, — бо мені й не потрібно нічого особливого.
Потім він сів на диван і став терпляче чекати на вечерю.
Хіба важко повірити, що цей чоловік прийшов сюди попоїсти й нічого більше? Бо, зрештою, женці також мають десь харчуватись. У ресторанах їх зазвичай годують безкоштовно, але ж домашня їжа смакує більше. Ходили чутки, що перед збиранням женці вимагають у своїх жертв приготувати їм поїсти. Невже саме це й відбувається?
Хоч якими були його наміри, він тримав їх при собі, а в родини не було іншого виходу, крім як дати йому бажане. Сітру цікавило, чи збереже він сьогодні життя в цій оселі, якщо їжа припаде йому до смаку? Не дивно, що люди щосили намагаються всіляко задовольнити женців. Затьмарена страхом надія — це наймогутніша на світі мотивація.
Після його прохання мама принесла йому попити, а тепер намагалася перетворити цю вечерю на найкраще частування у своєму житті. Приготування їжі не було її улюбленою справою. Зазвичай вона швиденько варганила щось для родини, повернувшись після роботи. А сьогодні їхні життя можуть залежати від її сумнівних кулінарних здібностей. А тато? Чи встигне він на вечерю, чи когось із його рідних зберуть без нього?
І хоча Сітра була налякана, але не хотіла залишати женця наодинці з його думками, тож пішла у вітальню з ним. До неї приєднався заворожений і водночас переляканий Бен.
Чоловік нарешті відрекомендувався як високоповажний жнець Фарадей[1].
— Я… м-м… одного разу писав шкільну доповідь про Фарадея, — заговорив Бен, і його голос надламався лише раз. — Ви обрали для себе дуже крутого вченого.
Жнець Фарадей усміхнувся.
— Мені до вподоби думати, що я обрав доречного Історичного Покровителя. Майкла Фарадея недооцінювали за життя, так само як і багатьох інших учених, однак без нього наш світ не був би таким, як є.
— Гадаю, ви є в моїй картковій колекції женців, — продовжив Бен. — У мене є майже всі мідмериканські женці — але на фото ви молодший.
Чоловік мав вигляд років на шістдесят, і хоча волосся вже посивіло, та борідка була лише присипана сивиною. Люди нечасто старіли до такого віку, перш ніж повернутись у свою молодшу версію. Сітрі стало цікаво, скільки йому насправді років. Як довго він заряджався, зупиняючи життя інших?
— А ви на вигляд немолодий. Це ви за власним бажанням досягли такого старого віку? — запитала Сітра.
— Сітро! — мама ледь не впустила посудину для запіканки, яку щойно дістала з духовки. — Такого не питають!
— Мені подобаються прямі питання, — мовив жнець. — Вони демонструють чесність духу, тож я дам чесну відповідь. Зізнаюся, що вже чотири рази повертав назад. Мені приблизно сто вісімдесят років, а точного віку не пам’ятаю. Нещодавно вирішив обрати саме такий вигляд, бо помітив, що так комфортніше тим, кого я збираю, — він розсміявся. — Вони вважають мене мудрим.
— Тому ви тут? — вихопилось у Бена. — Щоб зібрати когось із нас?
Жнець Фарадей відреагував непроникною усмішкою.
— Я тут для вечері.
Сітрин тато з’явився якраз перед подачею вечері. Мама, вочевидь, його поінформувала, бо він виявився набагато більш емоційно підготованим, ніж решта. Він пішов тиснути руку женцеві Фарадею, ледь переступивши поріг, і здавався набагато веселішим та люб’язнішим, ніж, напевно, почувався всередині.
1
Майкл Фарадей (1791–1867) — англійський фізик і хімік, основоположник вчення про електромагнітне поле. —