Молодший лейтенант внутрішніх військ, який привів до Острожан допомогу, одразу сподобався Бутурлакові. Кажуть, щоб спізнати людину, треба з нею пуд солі з'їсти, але ж буває й так, що з першої секунди людина викликає симпатію, все в ній стає тобі зрозумілим і близьким з першого ж погляду, з перших же слів, з першого потиску руки.
— Молодший лейтенант Володимир Лебединський, — відрекомендувався він Бутурлакові й подивився з цікавістю, але відкрито, приязно. — А це мої хлопці, — вказав на солдатів, — Олекса та Вова.
Олекса та Вова зробили не дуже впевнену спробу відірватися од юшки, та Бутурлак махнув їм рукою, дозволяючи не додержуватися належного в таких випадках офіційного ритуалу. Сів навпроти Лебединського, з задоволенням спостерігаючи, як жадібно сьорбає той дерев'яною ложкою справжню рибальську юшку.
Молодший лейтенант непомітно підморгнув Бутурлакові: це виглядало і як схвалення юшки, і як вияв приязні особисто до нього, Бутурлака, і як упевненість у тому, що все взагалі кінчиться гаразд і ніякі бандерівці, скільки б їх не було, не зможуть зіпсувати їм настрій.
Лебединському було років двадцять, не більше, він — мало не ровесник Бутурлакові, хіба що на два-три роки молодший. Людина стороння дала б Бутурлакові значно більше — після поранення він одразу якось постарів, обличчя в нього потемніло й чоло прорізала зморшка. Виглядав років на тридцять чи навіть на тридцять п'ять. У Лебединського ж були зовсім рожеві щоки, округле підборіддя й рожеві хлоп'ячі вуха, які весь час ледь помітно рухалися, і це робило його трохи смішним і зовсім юним.
Лебединський доїв юшку, глянув на порожню тарілку, як здалося Бутурлакові, із жалем і відсунув її.
— Антоне Івановичу, — гукнув лейтенант, — насипте ще нашому гостеві!
— Вистачить… — спробував заперечити той, але не дуже енергійно.
Демчук поставив перед ним повну миску картоплі зі смаженим лящем.
— Ви частуєте нас королівською вечерею, лише заради неї варто було потрястися сорок кілометрів! — підчепив виделкою картоплину, зажував смачно. — А ви як вважаєте, хлопці?
Солдати одностайно закивали головами.
Бутурлак дивився, як молодший лейтенант спритно розправляється з їжею, і не підганяв його.
Лебединський оцінив цю делікатність і, жуючи, почав вибачатися:
— Скучили ми за справжньою їжею, та й дорога… Але, коли час терпить, ще три хвилини…
— Навіть десять, — дозволив таку розкіш Бутурлак, але зиркнув на темне вікно тривожно.
Лебединський перехопив той погляд.
— Не хвилюйтеся, лейтенанте. Я тут уже другий рік і трохи вивчив ситуацію. Як правило, вони приходять на світанку, коли людям найкраще спиться — ми не запізнимося, будьте певні.
Бутурлакові сподобалася спокійна впевненість молодшого лейтенанта і відсутність хизування. Сказав: трохи вивчив ситуацію, отже, не хвалько, а це — найголовніше.
— Поки ви вечеряєте, я ознайомлю вас з обстановкою в загальних рисах, якщо не заперечуєте.
Молодший лейтенант кивнув, а солдати трохи повернули голови до Бутурлака.
— Ми вас уважно слухаємо, — визнав за необхідне усе ж сказати Лебединський.
— Ви бували колись в Острожанах? — запитав лейтенант.
Усі троє заперечливо похитали головами.
— Село лежить на березі великого озера, і з цього боку можливість нападу виключається. Потрібні човни, та й взагалі — можна наштовхнутися на рибалку, той зчинить тривогу… Коротше, навряд чи вони нападуть з цього боку, хоча на всяк випадок там чергуватимуть сільські хлопчаки. В разі чого вони встигнуть повідомити нас, але, гадаю, цього не трапиться. Там луки, місця відкриті, і бандерівці одразу потраплять під наш вогонь.
— Згоден, — нахилив голову молодший лейтенант.
— З заходу до села прилягають городи, далі знов йдуть луки і тільки за ними — ліс. Я виключаю напад і з цього боку — залишаємо тут також тільки пункт спостереження — двох старших хлопчаків, озброєних автоматом і карабіном.
— Ого! — відірвався од їжі Лебединський. — Де взяли?
— Потім поясню, — застережливо підвів руку Бутурлак. — Отже, і з цього боку застраховуємо себе, зосереджуючи основні сили на північно-східному напрямі, де ліс впритул підходить до самісінького села.
Лебединський поклав виделку. Видно, термінологія, застосована Бутурлаком, сподобалась йому, навіть захопила, бо запитав: