Жуль скочив на ліжко, відштовхнув мене мордою, і я скотився на інший бік. А він простягнувся на всю свою довжину й занурив морду у подушку. З чого я зробив висновок, що зайняв його місце: месьє мав спати ліворуч. Цікаво, чи виганяв Жуль коханця Аліси до дитячої кімнати, як це робила моя мати з Жаном-Кристіаном, коли той починав хропіти?
— Що ж тепер буде зі мною, Жулю, га?
Я вимовив це уголос. Жуль задоволено заскавучав і потягнувся. Задня лапа торкнулася моєї кісточки — і мені несподівано передався оптимізм пса. Зрештою, я міг придбати собі намет «Кечуа-XL2» за сто десять євро — точно такий я подарував одному безхатькові, коли перебирався на Термопільську вулицю. Я міг отаборитися на пагорбі, а вдень працював би в якійсь кав’ярні, заряджаючи всі свої прилади. Навіть якби телефон німував, навіть якби Аліса проігнорувала б мене, аби не примушувати супутника ревнувати — я все одно почувався б на відпочинку, а потім, на самому початку осені, знову взявся б розбудовувати своє життя.
Зненацька Жуль зіскочив із ліжка і обернувся до мене — ніби запрошуючи іти за ним. Оскільки я не поворухнувся, пес кинувся під штору, що розділяла кімнати. Я почув, як відчинилися двері. Певно, він натиснув лапами на ручку. Що ж, дуже практично — собака, який усе вміє робити сам. Я заплющив очі, шукаючи швидкого сну.
Та вже за кілька секунд підскочив від захеканого подиху Жуля. Він поклав повід, який тримав у зубах, на мою правицю. Пес виводив мене на прогулянку. Я відчув, як сльози набігли на очі. Ніколи ніхто не піклувався про мене так! Сморід яловичини з морквою нагадав мені, що від сніданку я нічого не їв — тож я прийняв запрошення Жуля.
Дощик ущух, і сіре, з жовтогарячим відливом світло зблискувало між хмар. Пес повів мене променадом Ле-Планш і зупинився перед «Смаколиками з краю Ож»[22]. Тут його також упізнали.
— Як завжди? — запитала його продавчиня морозива.
Вона наклала в ріжок три кульки (шоколад, карамель, полуниця) і вклала ріжок просто в пащу лабрадорові, що, ставши лапами на прилавок, похилив морду трохи убік, аби не зісковзнуло морозиво. Він обережно опустився і, розвернувшись, запропонував ріжок мені. Я віддав би перевагу чомусь більш солоному, однак не хотів засмучувати собаку. Напевно, він повторював їхній з Алісою відпустковий ритуал. Тож я взяв трохи надкушений псом конічний бісквіт і став голосно чавкати, поки продавчиня робила такий самий ріжок для Жуля.
Після цього ми всілись на лавці — і я міг помилуватись його майстерністю. Лежачи на боку, притримуючи ріжок схрещеними лапами біля грудей, пес ласо лизав кульки морозива, що вивалювались назовні. Потім Жуль проковтнув решту, різко відкинувши голову назад. Поки я доїдав своє морозиво, він старанно облизувався. А тоді знову подав мені держак поводу, й ми продовжили прогулянку по Ле-Планш з видом на нафтопереробні заводи Гавру, що псували гідний листівки краєвид.
Проминувши заґратований тенісний клуб, ми пішли вздовж велетенських вілл — справжніх маєтків з прямим виходом до води. Я міг тільки мріяти пожити трохи у комірчині для челяді в одному з цих нагромаджень голубників. Це було б логічним продовженням мого імпровізованого «намету» на Термопільській вулиці. Тут я додав би останній штрих до своїх винаходів, які мали б змінити життя людей — винаходів, єдиним наслідком яких досі було лише збільшення моїх боргів[23]. Від виробництва пластику з бурої водорості до переробки бактерій на засіб від запаху, від використання енергії чорних дір для запуску ракет до винайдення нових лікарських рослин — я тримав у голові кількадесят сертифікатів. Захист своїх прав довів мене до банкрутства — і всі без винятку керівники, яким я пропонував свої винаходи, слухали мене з кам’яними виразами облич.
Я завжди потерпав одночасно від браку коштів і небажання триматися меж: геть усе цікавило мене, вабило — і викачувало з мене гроші. Саме тому я вичікував. Завдяки Жулеві та руйнівному запалу, яким він наповнив моє життя за кілька годин, я вже не почувався невдахою. Ще нещодавно я був приречений вдало втілювати нездійсненне, не корячись обставинам — а тепер знову перетворююсь на бедуїна-завойовника, який, аби здивувати прийомну матір, брав наскоком спочатку колеж, потім старші класи і, нарешті, вищу освіту... І мені вдавалось усе — аж поки зрада коханої не перекреслила успіх. Але все це я залишив позаду. І заклякнув, знехотя виживаючи щодня. Тепер мені належало повернути собі мужнє серце, репутацію і майбуття — замінити ними буддистський спокій, що мовби анестезією знешкоджував мої провали, та водночас і позбавляв життя смаку. Я знову повірив у свою зірку. Пес обрав мене — хай навіть у житті Аліси був інший чоловік. Можливо, він просто не любить тварин і поставив Алісі умови: або він, або Жуль. Тож ні: будемо і Жуль, і я!
22
Край Ож (