— Гаразд.
Слухаючи, як дівчина набирала замовлення на планшеті, я зауважила:
— Ти не поцікавилася, чи не хочу я чогось іншого.
— Я волію уникати подібних запитань.
Фред звабливо усміхнулась мені — вона робить так завжди, коли з її вуст зривається небажане зізнання. Я не знала, як реагувати. Як повернути до наших стосунків ніжну і безмежну спільність, якої мені так бракувало — але якої мені й стало замало. Фред підняла мої окуляри з очей, вмостила їх собі на волоссі. Дивно — її очі висихають майже миттєво.
— Алісо, я точно знаю, чого я не хочу. Не хочу плисти шумовинням по наших стосунках. Старим шумовинням, яке відчайдушно чіпляється за пісок. Не хочу, аби ми мінялись ролями. Аби складалося враження, ніби тобі шкода. Мене ніколи не турбувало те, що казали за моєю спиною раніше.
— Казали що, Фред?
— Пощастило ж їй, що та, друга — сліпа! Ач, як вона користується ситуацією, аби заволодіти красунею, якої не заслуговує! Ну і таке подібне. Мене це влаштовувало, я працювала, мов навіжена! Щось протилежне? Співчуття, жалощі? Оце вже ні! Або ти залишаєшся зі мною з вагомих причин — бо я тебе втішаю, а інших боїшся, — або ж розлучаємося. Тобі добре відомо: я можу отримати будь-яку дівчину. Я кохаю тебе, як і раніше, але нізащо не терпітиму, якщо ти вдаватимеш любов до мене!
Я взяла руки Фред у свої. Сподіваюся, голос не зрадив мене:
— Фред, я не вдаю. Просто не знаю, як бути далі.
— Ти на розпутті, Алісо. Так має бути. Проте зважуйся швидше. Я не хочу чекати, поки докрутиться дзиґа.
Ми розімкнули руки, аби звільнити місце для кошика з хлібом. Фред замовила ще масла, сірих креветок і равликів Біґорно[27]. Потім — без жодного переходу — почала міркувати про моє майбутнє. Нагадала, що післязавтра ми мали обідати з трьома її клієнтами у ресторані «Нормандія».
— Якщо відмовишся від живопису, то зможеш стати моделлю. Було б чудово взяти участь у кампанії для Afflelou![28] Я так і бачу гасло: «Навіть колишні сліпі потребують окулярів!» І поєднати з рекламною кампанією з пересадки рогівки. Я впевнена, що Ален підтримає цю ідею. Що думаєш? Ти ж не проти?
Я відповіла, що чом би й ні. Я так тішилася, що вона повернулася до звичного річища бойової самиці, що поводилась, як і раніше — водночас цинічно і великодушно, спритно й звабливо. Фред мала рацію: не варто мінятися ролями. Вона заслужила на краще. Я — гарненька, як і безліч інших дівчат, от і все. Позбувшись ґанджу, я позбулась і своєї родзинки — це було правдою. Їй може дуже сильно боліти — але сваритися вона зі мною не буде. Бо це ні до чого. Бо в мене немає его, бо насправді я не талановита, бо не маю інших прагнень, окрім свободи, щастя і щирих почуттів. Тож я швидко розчарую Фред — і вона першою вирішить покинути мене. Її пиху не буде ушкоджено. Образ хижачки не постраждає після цих стосунків (як же я ненавиджу це слово!).
Я зняла зі скибочки хліба скоринку, наробила кульок — а Фред нервувала через затримку вина. У мені боролися вдячність з невдячністю. Я була зобов’язана Фред стабільністю — та водночас прагнула свободи. Ні, вона не була шумовинням. Радше якорем.
Я знову сплела свої пальці з її пальцями.
— Фред, я з тобою. Як завше.
— Овва! То нічого не змінилося? — саркастично відреагувала вона.
— Усе змінилося — окрім тебе.
— Це визнання переваги чи докір?
— Дай мені час впоратися з тим, що на мене несподівано впало — ось і все, про що я прошу.
Раптом за спиною тявкнув пес. Відколи ми сюди прибули, я підскакувала від кожного гавкоту. Я вирішила не обертатися — заради Фред. І стривожилася лише через її скам’яніле обличчя. Виделка з равликом застигла над тарілкою. І тоді я почула голос. Голос за своєю спиною.
— Даруйте...
Я заплющила очі. Заклякнула, переповнена почуттями. Хотіла ще на мить зберегти образ, який безжально постав у моїй уяві. Нісенітна вигадка, що насправді могла бути хіба марним сподіванням, голосовою подібністю, впливом останнього яскравого спогаду про моє попереднє життя...
Аж тут на моє коліно лягла лапа. І морда притулилася до мого стегна.
Він не міг стриматись, аби не виявити своєї радості. Потім відступив, опустивши морду. Боявся, що вона нагримає. Або вихлюпне на нього злобу. Я ж бачив тільки одне: руку Аліси, яку тримала в своїх руках інша жінка. Я миттю збагнув слова доктора Османа про «іншого чоловіка», якого в її житті не було. Дурнуватий пес зламав мені життя заради обіймів лесбійки...
— Ви знайомі? — запитала Алісу та, інша.
28