Коли мій герой із Орлі повернувся до столика, то вже був геть інший. Авжеж, він докладав зусиль, ставив запитання, заповнював пробіли у своїх знаннях у галузі кіно. Ніби намагався забути про телефонну розмову. Або про свій потяг до мене. Ні, у нього були проблеми, я це відчувала. Як, зрештою, і Фред, як і всі присутні. А я просто хотіла бути щасливою — от і все. Вимкнути світло. Штучне світло, блиск якого мене дратував.
— «Мазераті Інді 73», — раптом запитав Зібал, — там, на стоянці «Флобера», то ваша машина?
Фред просяяла і зауважила подрузі, що нині не часто зустрінеш чоловіків, які цікавилися б антикварними автомобілями.
— Я цікавлюсь усім — це мій головний недолік. На мою скромну думку, це найкраще авто, спроектоване у Віньяле[38].
— А от Жуль її просто ненавидить! Певно, машина це відчуває: щойно він стрибає всередину, вона миттю ламається. Щороку мені доводиться саджати їх на потяг на вокзалі Сен-Лазар і зустрічати тут. Це перше літо, коли ми з Алісою мали змогу поїхати разом. Еге ж, янголятко?
Вона стиснула мені пальці. Я мляво посміхнулась. Чого вона, власне, хоче, навіщо ця гра? Вечеря стала раптом неїстівною — мов антракт, що затягнувся. Та й випила я забагато. Намагалася бути веселою, але мою нещирість, певно, помітили всі. Коли вони сміялися, мені хотілося плакати, коли вони жваво обговорювали перешкоди від радарів та проблеми сезонних робітників, мені кортіло вилаятись. Вимкнути звук. Увійти у хвилі при місячному сяйві разом із псом. Моїм псом. Кортіло кохатися.
О 22:40 ми проводили Елеонор (без «а») до помешкання її батьків над аптекою. Поцілували її, почекали, поки вона з третьої спроби відчинить двері будинку — налигана, але щаслива. Фред підморгнула мені. Вона готувала собі майбутнє. Не знаю, чого вона хотіла: примусити мене до ревнощів чи полегшити мені докори сумління. Показати, що досі здатна причаровувати дівчат, що досі вміє бути потрібною, не виглядаючи при цьому дурепою. Що досі може грати в Пігмаліона — себто пережити з іншими те, що відчула зі мною. Можливо, ця вечеря була лише смачною домішкою до нашого розриву. Можливо, Фред хотіла поступитися чарівному бактеріологові — на Орлеанській вулиці вона взяла його за руку і щось поклала йому в кишеню. А він не відводив очей від пухкого конверту, який загрозливо випинався із замалої для нього сумочки від «Шанель». Поки Фред ішла, Зібал постійно поправляв цей конверт.
Я була третьою, йшла за ними. Здавалося, ніби я — їхня провінційна кузина, що попереду — ціле майбутнє. Це часто повторюють шмаркачкам, яким здається, ніби час тягнеться надто повільно.
Зібал зупинився, щоби зашнурувати черевик. Фред обернулась до мене й зітхнула — ніби просто продовжувала нашу розмову:
— Така зворушлива. Хоч і простакувата. Миле дівчисько. До того ж, корисно мати під боком аптекарку.
Мені стало соромно — я лише зараз її зрозуміла. Фред мусила розставити всі крапки над «і». Вона усміхнулась, аби заспокоїти мене. Аби нагадати, що я була вільна. Що я не потрібна їй у ролі доглядачки.
Фред взяла свого суперника під руку, і ми пішли до готелю, де нас гавкотом із балкону привітав Жуль.
Дивний був вечір. Фред нахвалювала мене цій акторці-аматорці — так, ніби мої біологічні відкриття могли перетворити мене на мецената, який профінансував би фільм. Я так і не зрозумів: чи то вона використовувала мене, аби привабити Елеонор, чи — навпаки — намагалася прилаштувати мене до неї, аби повернути собі Алісу.
Я вже брався до третього лангуста, аж раптом отримав повідомлення від мами: «Якщо потреба ще є, можеш облаштуватись у мене. Цілую».
Семантичний аналіз тексту та незвичне для мами останнє слово наштовхнули мене на похмурі здогади. Тож я відійшов, аби набрати її. Колонки Bose — я подарував їй їх на Різдво — щосили плювалися Вагнером. Мама була у відчаї, тож із легкістю відкрила мені своє серце — немов термінове повідомлення агенції France Presse. Унаслідок скасування Державною радою постанови, що забороняла розводити вогонь у помешканнях жителів регіону Іль-де-Франс, проти Жана-Кристофа — сповненого надій на майбутнє депутата, який склав цю кляту постанову, — почали розслідування за звинуваченням у пасивній корупції та зумисному підбурюванні до купівлі коминів закритого типу (текст постанови дозволяв забруднювати паризький регіон тільки цим пристроям). Суддя схвалив прохання про взяття Жана-Кристофа під арешт — і це за місяць до виходу книжки, де мама розповідала про їхнє шалене кохання і прагнення змінити Францію!
38