ЗО
Отже, «Символизм, и л и декадентство» пе можна казати, бо то не все одно. Ібсен і Б’єрнстьєрн, наприклад, символісти, але н е декаденти, а, наприклад, Мапассан і Чехов по настрою і філософії декаденти, але н е символісти. Символізм і декадентство іменно «в последнее время» вже вийшли з моди, принаймні у Франції тепер в моді «простота добродетели», Метерлінк навіть змінив цілком свою тапіёге сГёсгіге *, а чільніші поети-декаденти (Verlaine, Rimbaud 2) повмирали, з нових Regnier 3 кинувся в класицизм, Verhaeren4 в демократичний ідеалізм, а решта не знає, на яку ступить. Замість «Вавілонської магії» тепер пишуть наслідування «Саламбо» (наприклад, «Les vierges de Syracuses» 5, автора забула, або «Aphrodite» Pierre Louys’a e). Декадентство пішло не з «кабачка» і «гідропатів», що б там не говорили російські критики слідом за Taillade7 (очевидно, він зо злості на своїх товаришів се сплів), а слідом за ними і Єфремов; воно пішло з Бодлера, з його «Fleurs du таї» і «Petits poemes en prose»8 (хоч Бодлер і сміявся потім з своїх учеників, але то нічого не значить), з реакції натуралізму, з загальної втоми часів Панами і всякого національного сорому Франції, коли одні кинулись в rosserie 9, другі в філософію регресу (див. Villiers de risle-Adam, «La decadence des races latines» 10 і «Thai’s» Pierre Louys’a11), треті у мрії. Форма символістична прийшла з півночі, з Норвегії. «Декадентські» моди в одежі і т. і., властиво, трохи змінені моди директорії, з наслідуванням (грубим) помпейських, а часом єгипетських барв, отже, нового в них мало. Декадентами називали себе люди не для «презрения к критике», а всерйоз, власне, через «теорию регресса», бо справді були іперекопані декаденти: вони вважали (як і любий Єфремову М. Нордау!), що світ неминуче йде на «вырождение» і що мудрий той,
1 Манеру писати (франц.).— Ред. (
2 Верлен, Рембо (франц.).— Ред.
3 Раньє (франц.).— Ред. |
4 Верхарн (іфранц.).— Ред.
6 «Сіракузькі діви» (франц.).— Ред.