Мартіан
Авреліє! Коли ти християнка, то вищую красу повинна тямитьѵ ніж ту, що ідоляни утворили.
Аврелія
Не бачу я її навколо себе!..
Ні, правда, раз я бачила її,
та ти сказав, що не для мене теє...
Мартіан
Що саме?
Раз колись я в цирк пішла ще з мамою... Ти гнівався на неї...
Мартіан
Бо знав, що призвела її до того пуста цікавість. А тобі ще й шкода була з того,— ти цілу ніч горіла, маячила, жахалася, кричала...
Аврелія
А все-таки то був єдиний раз, що я побачила на власні очі ту вищую красу, таку живу, таку страшну...
Мартіан
Ти ще й тепер тремтиш від спогаду самого. Не потрібно було тебе туди водити!
Аврелія
Може... Навіщо справді бачити було, як дівчина, вродлива, молоденька, у білих шатах стала на арені, мов розцвіла на полі золотому лілея біла? Нащо я те чула, як арфою еоловою ніжно вона там заспівала: «Алілуя!»
Ой нащо, нащо я тоді той пурпур живий угляділа?.. Я розумію, чому тоді ті люди, як безумні, з амфітеатру кинулись на круг, волаючи: «Ми християни!..»
(Голос її істерично здіцмаеться.)
Мартіан
Тихше,
вгамуйся, доню.
Аврелія (нервово сміючись)
Що? Почують люди на вулиці, як ми тут, зачинившись, уголос признаємось до Христа?
Мартіан Я мушу замикатись.
Аврелія
Так, я знаю.
І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем богові молилась?
Чи так?
Мартіан (тихо, упокорено)
Так, доню.
Аврелія
Ну, то знай же, батьку, що я не можу так. Бо щоб мовчати, то треба все забуть. Коли ж я мушу забути те, що бачила там в цирку, то мушу я піти від тебе пріч.
Мартіан Для чого ж, донечко?
Аврелія
Тоді забуду лілею білу, як сама розквітну трояндою, нехай і не святою, зате розкішною! Щоб я забула арену золоту,— хай злототкані простеляться під ноги килими.
Нехай заглушить гучний грім музики луну святу еолової арфи.
Я з думки викину кривавий пурпур, як обів’ють мене шовки червоні, як цвіт юнацтва буде, мов безумний, мені волати: «Ми твої раби!»
Мартіан
(з жахом дивиться на неї)
Авреліє! Де ти взяла сі мрії? Аврелія
Від матері.
Мартіан
Вона тебе навчила?..
Аврелія
Вона мені се в кров передала, бо я ї ї дитина.
Мартіан
Не моя?
Аврелія
Ти сам мене позбавив свого спадку. Уста замкнувши, ти замкнув і серце, і я не хочу більше прислухатись, що там в ньому, як у темниці, стогне, нехай умре і стогін... Відпусти мене до матері.
Мартіан
Чи ти гадаєш, що там вітчим тебе нарядить зараз у злото й пурпур?
Аврелія
Мама говорила, що незабаром припадуть їй гроші чималі звідкись.
Мартіан
Ти не знаєш, відки?
Аврелія
Я не питала. Все одно для мене.
Мартіан
Вона від мене хоче відсудити маєтку половину.
Аврелія (прикро здивована)
Справді так?
Мартіан
Вона й тебе, либонь, для того кличе, щоб мати більше права до маєтку.
Аврелія
Сього не говори! Не буду й слухать!..
Що мати хоче відсудить маєток,
се не гаразд... А втім... як добре зважить...
се, може, й дійсно матері належить.
Мартіан
(різко)
Ти дійсно добре зважила!
Аврелія
Що ж, батьку, все ж мати віддала тобі самому життя молодшу, кращу половину.
Мартіан
Стидайся! По-якому ти говориш?
То се ти думаєш, що так і слід життя своє частками продавати за гроші то одпому, то другому?
Іди! Ти справді не моя дитина!
Аврелія (і собі розпалившись)
Так! Не твоя! Не хочу буть твоєю!
Твоєю бути — се віддати значить і молодість, і душу, і красу, замкнутися і зникнути од світу, а що за теє мати? Рабську долю, нудне, безглузде, сіре животіння!
Мартіан
Але за гроші можна б ще терпіти?
Чи так, по-твоєму?
Я вже сказала все, як по-моєму, і більш нічого не маю говорити.
(Повертається йти, але спиняється на ході.)
Мати завтра збирається в Єгипет, бо вітчим від цезаря туди легатом * їде.
Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Александрію візьме, і там я буду жити, як царівна єгипетська!
Мартіан Дочкою Клеонатри?
Аврелія мовчки метнула на батька погляд, повний ненависті,
і швидко подалась по сходах нагору.
Мартіан (кинувся було за нею, але спинився)
Ні... що я їй скажу?..
(Знесилений сідає на камінну лавку.)
Як се негідно,
як низько вийшло! Нащо я се мовив?..
З кімнати, що в глибині перистиля, виходить Валент, молодий хлопець, подібний до Мартіана не тільки вродою, але й рухами, хоча не має стільки стриманості і влади над собою, як батько.
Валент
День добрий, батеньку.
Мартіан
Ой, сину-сину, якби ти знав, яке у мене горе!
Валент
Я чув з кімнати вашу всю розмову.