А де ж тепер ми знайдем оборонця?
Ти знаєш сам, що другого немає.
До інших тут у місті ми не можем удатися — вони не християни — та й хист їх не дорівнює твоєму, а посилати в Рим — короткий час.
Крім того, ти ж і в Римі силу маєш, є в тебе друзі при дворі й в сенаті.
Хто здатен помогти нам, окрім тебе?
Мартіан
Але ж подумай, брате: я ж — людина, я ж батько! Як же можу я покинуть своїх дітей у тьмі надвірній гинуть?
І з о г єн
Та ти ж їх просвітив Христовим словом!
Зерно зродило плід занадто буйний, упавши на добірну цілину,— як не зібрать його, то він поляже і зогниє. Прийнявши слово, діти запрагли діла. Сам ти знаєш, брате, що як нема погожої води вгасити спрагу, то людина мусить хоч з брудної калюжі та напитись або умерти. Діти в мене, брате, не літеплої вдачі. їх господь не википув би з уст. Моя дочка святою мрією горіти здатна — з таких бувають мучениці, брате.
Мій син одважної, твердої вдачі — незгірший був би з нього проповідник.
Ізоген
Се може бути. Тільки ж наша церква тепер не тим держйться, чим давніше.
Під час породу, звісно, ллється кров і рветься крик, але той час минувся.
Тепера церква мусить кров щадити, і в молоко її перетворяти, і рівним голосом, як мудра ненька, розважно говорити. Наш єпископ не раз наказує дівчатам нашим не рватися до мученських вінців, а тихим послухом служити богу.
Та й проповідників у нас не брак.
Тебе не можуть замінити діти.
Ти в нас тепер, немов наріжний камінь, ти здержуєш усю будову нашу, хоч сам невидний; а як ти схибнешся, впаде наш стовп, розвалиться наш дім, єпископа засудять на вигнання, церковні добра конфіскують. Чим же тіла і душі наші будуть жити?
Наш ворог тямить, чим держиться церква,— і вже не важить на овець, лиш цілить у пастирів, щоб розточить отару; з лиця землі він не змітає вірних,
а землю вириває їм з-під ніг.
Ти знаєш — проти сього не поможе ні проливапня крові па арспі, ні проповіді грім.
Мовчання.
Хто знає, може, ще й шкода від твоїх дітей була б...
Мартіан
(враоїсеиий)
Чому?
І з о г е н
Тепера з молодими трудпо.
Мов коні-неуки, рвуть поводи і не хотять ніяк ходити в шорах.
Була в нас вчора буря на зібранні, єпископ вилучив Ардента з церкви.
Мартіан Ардента?! Чи ж то може бути? За що?
І з о г е н
Все за непослух. Ти, запевне, чув, що там, на конфіскованій містині, де наша церковця мала стояла, уряджено для цезарського культу олтар і статую?
Мартіан
Так, я се зпаю.
І з о г е н Ардент наважив статую розбити.
Мартіан Ой господи! за се — страшепна кара!
І з о г єн
Він кари не боїться. Нам же страшно, що він напасть на християн спровадить.
Весь клір просив, щоб не робив того.
Та знаєш же його запеклу вдачу.
Мартіан
Такий його покійний батько був —
Орканом * ми його прозвали в школі,— але палкий мій друг своєму сину і щире серце в спадок полишив.
Аж не зміщається мені у думці, щоб церква одцуралася Ардента...
І з о г е н
Немає ради іншої, хіба
що він од заміру свого відступить.
Та мало сподіваючись на теє,
я поки що вже виготовив листи,
де звістку подаю про вилучення,
щоб розіслать по всіх церквах, урядах,
громадських і державних установах
в той самий день, як він сповнить свій замір.
До тебе ж я з проханням удаюся
від себе і від кліру: не приймайся
ні в якім разі боронить Ардента,
якби його поставлено на суд.
Ще краще — ти зовсім не признавайся до нього перед людьми. Мов не знаєш.
Мартіан
Але ж Ардентів батько був мій друг і поручив його моїй опіці, як умирав.
І з о г е н
Формально ти не був опікуном. В твій дім Ардент не вхожий.
Ти легко можеш осторонь стояти, як тільки схочеш. Ти повинен, брате, послухать нас, коли ти раб христовий і церкви-матері слухняний син.
Мовчання.
(в тяжкому роздумі)
Чи ж не над людську силу сії жертви? Зректися друга... допустить свідомо своїх дітей загинути з душею...
Чи хто з людей коли чинив таке?
Ізоген
Коли той друг тобі оселю спалить, невже й тоді він все ще буде другом?
Хіба під час облоги не буває, що й батько дітям брами не відчинить і їх не пустить в поле до криниці, щоб ворога до міста не впустити, хоч би від спраги діти погибали?
Мартіан Ох, брате мій! Тут душі, душі гинуть! Ізоген
Ти богові їх душі доручи,— він може врятувать в рові левинім і в огняній печі.
Мартіан мовчки тяжко зітхає і схиляє голову. Ізоген (після мовчання)
То як же, брате?
Єпископа ти будеш боронити?
Мартіан (упалим голосом, наче байдуже)
Авжеж, про се не може буть питання.
Ізоген
(устає)
То я не буду відбирати часу.