votre gloire dans ces «folles journees»? Quant a nous, si
obscures, inconnus maintenant que les grands de ce monde ne daignent pas nous voir, nous irons tous sans masque
dans ces jours effrayants, car les masques de fer ne peuvent pas etre changees en velours hypocrites.
Savez-vous, grands confreres, qu’est ce que la misere? La misere d’un pays que vous nommez si grand? C’est votre mot favorit, ce pauvre mot «de grandeur», le gout de grandiose est inne aux Frangais. Oui, la Russie est grande, un Piusse peut etre exile meme aux confins du monde sans etre expatrie. Oui, la Russie est grande, la famine, I’ignoran-ce, le vol, rhypocrisie, la tyrannie sans bornes, et toutes ces grandes miseres enormes, grandioses, collossales. Nos rois ont depasse les rois egyptiens dans le gout du massif, leurs pyramides sont hautes et bien solides, votre Bastille n’etait rien aupres d’elles! Venez done, grands poetes, grands artistes, contempler la grandeur des nos fortes Bastilles, descendez des estrades, oter vos cotturnes et venez explorer notre belle prison. N’ayez pas peur, confreres, la prison des poetes qui aiment la liberte, la patrie et le peuple n’est pas si etroite comme les autres cachots, elle est vaste et celebre son nom est la Russie! Le poete у peut vivre et meme en surete, seulement prive de nom ou bien prive de tout.
Vivez en paix, confreres, ornes de vos grands noms! Et toi, Muse frangaise, pardonne a la chanteuse, esclave privee de nom! Je t'ai moins profanee dans ma prose indigente que tes libres amis dans leurs beaux vers dores!
La prisonniere 1
1 ГОЛОС
ОДНІЄЇ РОСІЙСЬКОЇ УВ’ЯЗНЕНОЇ
Маленька поема в прозі *, присвячена поетам і артистам, що мали честь привітати . імператорське російське подружжя у Версалі
Великі імепа і гучні голоси! їхня слава лунає цілим світом!.. Зрозуміло, слабенький спів однієї невільниці не матиме змоги привернути увагу цих величних півбогів, увінчаних лавровими та трояндовими вінками. Але ми не такі, бідні ув’язнені поети, ми призвичаїлися до пісень без відгуку, до нездійснених прохань, до даремних проклять, до безутішних сліз, до приглушених стогонів. Можна все згнітити, за винятком голосу душі,— він дасть себе почути і в дикій пустелі, і серед натовпу, і навіть перед царями. І чоло, що ніколи не зазнало лаврів, не менш горде, не менш чисте, вопо не потребує лаврів, щоб приховати якесь безчестя. І голос, що піколи не збуджував луни в золоті, не менш вільний, не менш щирий, він не потребує славетних тлумачів, щоб бути добре зрозумілим.
Дозвольте ж нам співати! Пісні — це єдине наше добро, бо все можна згиітити, за винятком голосу душі.
Ганьба лицемірній лірі, улесливі струни якої наповняли акордами зали Версаля. Ганьба чаклуванню зрадливої німфи, яка з хаосу віків викликала морок. Ганьба вільним поетам, які перед чужинцем дзвенять ланками своїх добровільно накладених кайданів. Неволя ще мерзотніша, коли вона добровільна. Ганьба в?м, актори, коли ви блюзнірськими вустами вимовляєте велике ім’я Мольєра *, який колись своїм уїдливим глумом підточував жахливого велетня, що його створив для Франції небіжчик король-сонце. Привид цього короля, такий блідий напередодні, почервонів від радощів, наслухавшись ваших пісень у місті Парижі, цьому місті-царевбивці, кожний камінь якого кричить: «Геть ти-рапію!» Горе старовинним містам, яких запліснявіле каміння, іржаві ліхтарі та тісні площі є великими промовцями і не вміють мовчати...
Добрі французи, заведіть нашого царя подалі від цього міста привидів до Шалону, до Тріанону *, все однаково куди, але подалі, бо тут, у кімнатах Антуанетти і Людовіка *, кошмари можуть порушити його відпочинок після такого тріумфу, після таких жертв, що устилали дорогу його колісниці цезаря *, яка проїздила по мертвих. Чи даремно після вашої сполошної «Марсельєзи» співано найсумніший приспів: «Боже, царя храни!»
Добре ж будуйте міст, що мусить з’єднувати народи*, хай буде він не менш міцний, ніж старовинні царські мости в Парижі
і Москві. Вони ж добре витримали невгамовний танець позбавленого кайданів натовпу, підбурюваного ненавистю, освітленого пожежами. Подбайте ж, щоб ваш міст не завалився незабаром під час спалаху одного з цих великих народних балів, воєн чи революцій, цих блискучих маскарадів.
Великі поети, великі артисти, яка прекрасна маска прикриватиме ваші знамениті обличчя під час цих великих свят? Який саме буде ваш костюм, якого віку, якого стилю, що вас прославить у ті «шалені дні?» Що ж до нас, таких невідомих, незнаних тепер, яких великі цього світу не зволять навіть помічати, ми підемо без масок в ті страшні дні, бо залізні маски * не можуть змінитися на лицемірний оксамит.
Чи ви знаєте, славетні побратими, що таке убожество? Убожество країни, яку ви називаєте такою великою? Це ж ваше улюблене слово, це бідне слово «велич», смак до величного природжений французам. Так, Росія величезна, росіянина можна заслати аж на край світу, не викидаючи поза державні межі. Так, Росія величезна, голод, неосвіченість, злодійство, лицемірство, тиранія без кінця, і всі ці великі нещастя величезні, колосальні, грандіозні. Наші царі перевищилп царів єгипетських своєю схильністю до масивного. їхні піраміди високі й дуже міцні. Ваша Бастілія була ніщо в порівнянні з ними. Приходьте ж, великі поети, великі артисти, подивитися на велич наших бастільських фортець, зійдіть з естрад, здійміть ваші котурни й огляньте нашу прекрасну в’язницю. Не бійтесь, побратими, в’язниця поетів, що люблять волю, батьківщину і народ, не така тісна, як інші місця ув’язнення, вона простора й її славне ім’я — Росія. Поет може там мешкати, і навіть у безпеці, позбавившись тільки імені або позбавившись усього.