Я підняв руку, щоб узяти слово, і сказав: «Пане Байден, чи розумієте ви, що в порівнянні з Путіним ви з Обамою є жебраками? Вам доводиться випрошувати в Сенату кожен мільйон, тоді як Путін може легко витратити мільярд на хабарі, не підписуючи жодного паперу!» Те, що американці все ще вважали, що Путіна турбують їхні слова або сприйняття ними чи ще кимось його дій, жахливо розчаровувало й продовжує розчаровувати.
Наприкінці 2011 року, після виборів до Державної Думи, які продемонстрували шокуючий рівень фальсифікацій навіть для Росії, російський протестний рух зазнав трансформації. Принаймні ми на це сподівалися. Пересічні мешканці великих російських міст, які жили за Путіна цілком непогано та переважно тримали свої роти закритими, не змогли стерпіти цієї останньої наруги над їхньою гідністю. Усі знали, що вибори є насмішкою й що вони стали фарсом, починаючи ще з 2000 року. Але цього разу путінська партія «Единая Россия» зайшла надто далеко. Кричуща фальсифікація результатів вивела сотні тисяч росіян на вулиці з єдиним гаслом проти Путіна й проти «Единой России». Ох і гарно це виглядало!
Там були прапори з усього політичного спектру, що підтверджувало мою давню концепцію протесту від 2005 року про необхідність прийняття до нас будь-кого, хто готовий вийти проти Путіна, незалежно від ідеології. При цьому більшість людей узагалі не мали справжньої політичної приналежності. Вони вийшли на марш проти корупції, проти безкарності та проти Путіна. Маски були скинуті, і Путін зробив очевидним, що він більше не зацікавлений у вдаванні із себе демократа. Людей же від нього просто нудило.
Із продовженням протестів до кінця місяця, коли 24 грудня 2011 року їхня кількість сягнула за позначку сто тисяч учасників, на чолі протестних маршів з’явилося порівняно нове обличчя — Олексій Навальний. Під час одного з більш ранніх маршів він був заарештований, і тепер його звільнення вітав величезний натовп. У репресивних режимах на кшталт путінського між диктатурою та її супротивниками постійно точиться боротьба за обмеження або вільне викладення важливої інформації. Блогер Навальний став одним із перших «інформаційних дисидентів». Він створив мережу для виявлення корупції путінського режиму, яка безпристрасно документувала один за одним випадки клептократії, збурюючи в результаті народний гнів.
Вихід Навального на чільні позиції в опозиційному русі не був випадковим. Протягом багатьох років він тяжко працював як організатор і активіст різних протестів. Окрім його наполегливості й навичок, Навальний також не має особливих претензій щодо лідерства в наш час. При цьому його харизма доповнюється сардонічним почуттям гумору, що просто-таки ідеально підходить для боротьби з пропагандою сірого й занудного Кремля. Його вміння влучно формулювати фрази назавжди охрестило путінську «Единую Россию» «партією шахраїв і злодіїв».
Навальний веде блоги й сторінки в соціальних мережах, від яких опозиція багато в чому залежить, адже доступ до звичайних медіа нам заборонений. Як уже показав досвід інших країн, групи людей можуть дуже швидко організувати громадські протести, зв’язавшись одне з одним онлайн. Звичайно, це не означає, що вас не поб’ють чи не заарештують, коли ви прийдете на мітинг, як бувало вже багато разів. Тоді я ще не дуже добре розбирався у флешмобах чи навіть «Твіттері», але мені подобалося йти поряд із Навальним та працювати разом із ним і всіма опозиційними активістами — і старими, і новими.
Навального й нове покоління його послідовників переважно не чіпали понад рік, і ми регулярно планували великі санкціоновані протести щодо офіційного повернення Путіна на президентську посаду 7 травня 2012 року. Символом оновленого опозиційного руху стали білі стрічки, про які Путін зі своєю типовою вульгарністю сказав: «Я подумав, що це презервативи».
Протести 6 травня на Болотній площі, за ніч до інавгураційної промови Путіна, уперше були придушені із серйозною жорстокістю. Поліцейські навмисно порозставляли бар’єри так, щоб ускладнити прохід, а потім напасти на протестувальників, які повз них протискувалися. Тоді було заарештовано понад чотириста осіб, зокрема організаторів акції: Навального, Нємцова й Удальцова, а понад сто учасників мітингу дістали тілесні ушкодження.
Того дня я не планував виступати зі сцени, бо завданням мітингу було надати слово активістам, які заради цього з’їхалися з усієї країни. Тому, діставшись поліцейського кордону близько шостої години вечора, я пішов із площі, щоб устигнути на мою заплановану участь у передачі на радіо «Эхо Москвы», де обговорювали наш протест і повернення Путіна. Я привів тоді із собою гостя — американського політичного консультанта Френка Ланца, якого надзвичайно здивував і налякав близький погляд на російську демократію в дії. Того ж вечора він по телефону розповів про свої враження телеканалу «Фокс Ньюз»: «Здається, що повернувся стиль керівництва, який ми пам’ятаємо з Радянського Союзу в 1980-х роках. Люди налякані... Страшно подумати, але було таке враження, що поліція прагнула цієї конфронтації, прагнула надіслати цей сигнал лише за добу до повернення Путіна на президентську посаду, що незгоди та іншої думки просто не допустять. Вони явно не мали потреби діяти так жорстоко, тим більше не мали потреби атакувати. Для цього не було жодних підстав... Я пройшов увесь шлях маршу, і там був спокій, там були пісні й скандування. Це були законослухняні люди, і атакували їх несправедливо».[79]
79
Розшифровка відеоролика каналу «Фокс Ньюз», який усе ще можна переглянути онлайн за адресою video.fownews.com.